Поетична рубрика “Поезія і сучасність”: Саша Skladno

Саша Skladno

Київ, Україна

Рід занять: співаю в гурті Zwyntar

Улюблені поети: Уільям Йейтс, Ред’ярд Кіплінг, Саша Буль

Улюблені письменники: Джон Толкін, Роберт Курвіц, Фленн О’Браєн, Джеф Нун

Улюблена цитата: Якщо йдеш долиною смертної тіні, продовжуй іти.

Коротко про автора: Пишу вірші з 6 років. Останнім часом здебільшого займаюсь сонграйтінгом для багатьох музичних проектів. Вірші для мене – це спосіб скинути внутрішню напругу, своєрідна психотерапія, особливо під час війни.

Вважаю, якщо можна не-писати вірші – краще не писати. Справжні лише ті рядки, які будуть написані попри все.

Сторінки автора в Інтернеті:
https://www.facebook.com/kladbische/
https://www.instagram.com/skladbische/

+ + +

Крізь підсушені сонцем болота із запахом цвілі 

І великі дороги, запилені попелом снів

Ми проїдемо разом в гарячій кабіні Бонвілля, 

Залишаючи ззаду усе наше горе і гнів. 

Всі дешеві мотелі, світанки в туманному сяйві, 

Всі дорожні дива, всі погоні та всі міражі. 

Ти мовчиш. Грає радіо. Навіть слова стали зайві, 

Як відстріляні гільзи й неточені довго ножі. 

І позаду зникають всі нами принесені жертви,

Включно з тихим життям десь у горах чи біля ріки. 

І колись я казав, що готовий за тебе померти,

А тепер просто тихо торкаюсь твоєї руки. 

Літа мало завжди, і нехай ми обоє ще трошки

В ньому будемо юні та дикі, як є, без прикрас. 

Карти нашого тіла складаються в шрами та зморшки,

Щоб колись стати зоряним пилом якоїсь із трас. 

+ + +

У захисті є щось інтимне, одвічне, базове, 

Таке, що людей навік між собою зв’язує. 

Коли розумієш, що страху тепер немає,

Бо хтось закриває тебе – і удар тримає. 

Відбиток епохи навіки в нас у зіницях, 

Бо ми зрозуміли, нарешті, «яка різниця». 

Різниця – від Батьківщини до «території». 

Тепер ми з тобою – сторінка цієї історії, 

Що пишеться між «прильотами» та зірками. 

Ми були закохані довго, либонь роками.

Закоханість стала коханням лише у лютому.

До цього я навіть не знав,

Як же я люблю тебе. 

+ + +

Колись всі мости опустяться у кріпостей. 

Колись наші діти пробачать їхніх дітей. 

Колись усі скажуть, що час забувати зло,

Ну, було та було, вгамуйтеся. Вже пройшло. 

Як пахне горіле, лише уяви на мить. 

Я тупо сміюся, з потрісканих губ кровить. 

Реплей цей відос, де конає солдат чужий.   

Коли воно стало настільки смішним, скажи?

Можливо, Господь по гріхам моїм воздає?

А може, уміння тестує тепер моє – 

Те саме, важливе, пробачити ворогів, 

І не вибивати зубів і своїх боргів? 

Болить мені дуже, Ти чуєш мене, Отець?

Із рани червоним просóчився Інгулець.  

Та рану зашиють, на шрам обернеться шов. 

А цю перевірку я, Господи,

Не пройшов. 

+ + +

Як недобра дитина вбива кошеня,

І у неї питаються – нащо?  

Вона злиться із вереском – «ні, це не я!»

І вину не признáє нізащо.

Як недобра людина розкаже тобі

Свою версію, дику та хвору,

Що в тридцяті у нас не було боротьби,

Або «нє било Голодоморa» – 

Знай, убивці птахів, кошенят, цуценят

Виростають і хочуть добавки:

Твій охайний будинок, машину і сад, 

Чи мішечок зерна з-попід лавки. 

І вриваються в дім, як у давні рокѝ,

І вбивають, безжальні та ниці. 

Ми колись у вікно виставляли свічкѝ,

А тепер виставляєм рушниці. 

Три малі колоски, почорніла межа, 

Не могила – окоп оборони!

Як недобрий народ свого гострить ножа, 

Добрий, зрештою, купить патрони. 

Не здавай більш нікому ніколи своє – 

Тільки так ми минуле завéршим.

І коли хто говорить, що він тебе вб’є,

Краще вір.

І стріляй в нього 

Першим.

+ + +

Малим я читати обожнював про війну.

З ліхтариком, під одіялом і замість сну.

Мій дід воював. Я просив його – розкажи! 

Та дід був глухий з сорок п’ятого, скільки жив.

Він мав ордени, та про них не розповідав,

І більше мовчав, а у травні, бува, ридав.

Ну, я і без нього знаходив війну, і так – 

У книгах, у фільмах, на будь-який лад і смак. 

Уся індустрія її продавала нам:

Сумну про Хатинь чи понтову, якщо В’єтнам, 

Володар кілець, ось поганці, а он добро. 

Там, звісно, казали – «Війна то є пекло, бро»,

Але ж так приємно себе уявлять добром –  

Таким, щоб розправитись з чортом і Гітлером,

Таким, щоб стріляти і всіх рятувати вмів, 

Красивим у формі зі шрамами йти домів, 

Долати дракона, фашиста, підстав своє. 

Таке про війну нам уявлення світ дає. 

Чомусь мені кінематограф не показав,

Як матері виють над гробом під третій залп,

Як грудою бруду спадає твій інститут, 

Як каже хірург «Цьому краще померти тут». 

У фільмах не кажуть про звуки, що робить «Град», 

А також про те, що твій названий, сука, брат,

З яким ви вогонь і воду пройшли удвох,

Відпише тобі з-за порєбріка, щоб ти сдох.

Війна розповість тобі, що таке «дискомфорт»,

Війна не спитає, герой ти чи просто чорт.

Війна може бути довгою, день за рік, 

А може швидкою – звук вильоту, спалах, крик. 

Війну не опише туторіал чи устав. 

Якби про війну я книгу писати став, 

То я б не писав про те, як горять міста – 

Мені би одного хватило на все листа.  

І я б написав: 

Ні, війна це не пекло, бро,

Не сага, де зло подолати іде добро, 

Не поле, де танк оплітає весняний цвіт. 

Війна – порожнеча, яку не заповнить світ. 

Війна – порожнеча позбавлених сну ночей. 

Війна – порожнеча від вікон і до очей. 

Війна – порожнеча, там де має буть рука. 

Війна – порожнеча на тому кінці дзвінка.

Війна – порожнеча, в якій не знайдеться звук,

Коли тебе буде розпитувати онук:

Давай, розкажи, звідки в тебе ті ордени! 

Давай, це ж так круто – 

я в захваті від війни. 

+ + +

Світанок. Я у полі серед тиші,

Туман, і легкий вітер у лице.

Так, є у світі кращі і гарніші,

Але ти знаєш, люблять не за це.

Бо є любов настояна та зріла,

Що виросла із болю і жалю.

Лише коли ти плакала й горіла,

Я зрозумів, як я тебе люблю.

Коли палала нива непожата

Під зойк «занепокоєних держав»,

Тим, хто тебе надумав ображати,

Я вперше смерті лютої бажав.

Ти – від новин запалена цигарка,

Сирен виття тривожне уночі.

Ти зібрана із крихт гуманітарка,

Татуювання «Воля» на плечі,

Жива стіна, посмертна нагорода,

Холодна лють передових застав.

Люблю тебе. Не через твою вроду,

А через те, ким я з тобою став.