Ляльки (2003)

Це не просто рецензія на фільм, це спогади про те, що вразило…

   Ляльки і люди… Одні є іграшками в руках дитини, інші – в руках Господа. Які і дитина може в будь-який момент зламати іграшку, що не сподобалася, так і Всевишній може будь-якої миті зламати, здавалося б невинну долю своєї ляльки.

  Людина. Життя. Доля. Часом жорстока, а часом така милосердна. Все це стало змістом, можна сказати навіть сенсом, фільму Такеші Кітано „Ляльки”. Творча робота, що є не така як інші. Вона виділяється, насамперед, із всього репертуару стрічок Такеші. Надзвичайно яскрава, красива і неповторна. Надзвичайно яскрава… Після третього перегляду я можу повторювати ці слова довго. Дійсно вражає. Серйозно і надовго.

  Взагалі сам фільм складається з трьох окремих, можна навіть сказати самостійних, частин. Поєднує їх хіба що епізодична поява героїв однієї історії в зовсім іншій. Три історії, які беруть за душу… Просто жорстоко схоплюють і не хочуть відпускати, поки не відчуєш сам і до кінця всі переживання головних героїв. Не вважаю себе вразливою людиною, але дивлячись на божевільну дівчину, сліпого фаната та старого мафіозі хотілось просто пустити сльозу. І мабуть не одну для галочки. А в кінці фільму таки пускаєш, бо жодна не закінчується щасливо… Хоча і поняття щастя досить відносне…

  Після такого опису може здатися, що це чергова сопливенька мелодрамка для дівчаток шкільного віку та вразливих тіточок. Але запевняю вас, що це зовсім не так! Хто бачив хоч один фільм Кітано, того мабуть буде легше в цьому переконати. Але ще одна особливість фільму в тому, що він японського виробництва. Чомусь до дійсно цікавих речей зі східних країн пересічна наша людина не звикла. Хоча мушу відзначити, що останнім часом ситуація міняється в кращий бік. І японці також вміють знімати драми. Ні стереотипам!

  А ще відкрию невеликий секрет – такі фільми варто дивитися тільки рідною мовою і з субтитрами, а не голосовим перекладом. І якщо ви ще не навчилися і будете заперечувати, то ВЧІТЬСЯ. Бо інакше існує загроза для вас не відчути повністю всю глибину почуттів, що несе фільм.

  Також в картині досить багато символізму. Три білих порцелянових янголятка, яскраво-жовте авто, червоний листок в річковій течії… Речі та деталі, які важко не помітити. Якщо помітиш – задумаєшся, якщо задумаєшся, то… Попередження – можна впасти в глибокий філософсько-медитаційний стан. Але тільки можна… Взагалі не знаю точно. На кожного цей фільм може вплинути по-своєму. Хтось забуде його на другий же день після неуважного перегляду, хтось може сказати про нього кілька хороших/поганих слів, а хтось, дуже схожий на мене, буде довго згадувати кадри з фільму із бажанням дивитися його знову і знову… У кожного свій погляд. Але все ж бажаю не залишитися байдужим… Приємного перегляду…