Дім з піску та туману (2003)

І тільки пісок та туман…

Мабуть опис фільму слід почати з режисера. Адже часто саме його ім’я служить хорошою (або поганою, чи то пак скандальною краще) рекламою фільму. Але не в даному випадку. Ім’я Вадима Перельмана викликає тільки зацікавленість. Мабуть через славянське коріння цього голівудського режисера і той факт, що “Дім з піску і туману” є його дебютом. Відразу можу сказати, що досить сильним дебютом. У Голівуді знято зовсім неголівудський фільм і неголівудським режисером. Майже парадокс. Хоча ні, точніше – драма. Дуже вбивча драма. Кращого слова важко підібрати.

Уявіть собі звичайну життєву американську ситуацію. Драматичну. Хоча можна і опустити слово „американська”. Живе така собі самотня жінка в невеличкому будиночку на березі моря. Її покинув чоловік і в житті не найсвітліша смуга в цей час. Її будинок – це єдине, що лишилося у неї в світі. І той, через помилки в місцевому судочинстві, конфіскує поліція з наміром перепродати на аукціоні, щоб відшкодувати заборговані податки. А в цей час колишній іранський військовий чиновник вдало видає заміж свою дочку і на залишені кошти, що зароблені досить тяжкою роботою таємно від сім’ї, вирішує купити на тому ж аукціоні будинок, щоб перепродати та покращити досить сумне становище сім’ї. Для жінки, яку грає Дженіфер Коннеллі, будинок є майже сенсом її існування на світі. З його втратою втрачається все, що тримає її на цьому світі. Вона готова за нього боротися до останнього. Для іранця, роль якого чудово зіграв Бен Кінгслі, будинок є єдиною надією не впасти в остаточну бідність та ще і вдача військового не дає йому відступити від задуманого. Жоден не може поступитися, бо поступка означає те ж саме, що і смерть.

Ніяких надзвичайних і новітніх прийомів в операторській роботі, ніяких спецефектів. Життєвий сюжет і чудова гра акторів. І все це збалансовано так, що від фільму не можеш відірватися. Ніби м’який з початку, сюжет вже під час фільму починає плавно нагнітатися і наприкінці переростає в неймовірну динамічність. Я б назвала це психологічними спецефектами, ніяк інакше.

 А ще чисто суб’єктивна думка – Бен Кінгслі заслуговує на „Оскара”, як еталон найвищої нагороди за акторську майстерність. Хоча він на нього був номінований, але так і не отримав. Міс Коннеллі також варто було б відзначити. Хоч би і чимось незначним, все ж така гра заслуговує бодай на маленьку хвалу. Ну а Перельмана можна тільки привітати з вдалим дебютом. Єдиний, кого тут важко нагородити, це будинок, який і став центральним об’єктом фільму взагалі. Нагородити важко, бо будинкам не дають нагород… Навіть якщо він цілком абстрактний та примарний, будинок з піску та туману…