SOFT CELL BIOGRAPHY

SOFT CELL BIOGRAPHY

Джерело: softcell.co.uk

Переклад: Iryna Kalenska

«Це те, як ви очікуєте, буде звучати 21 століття. Дуже вражаюче».

4.5/5 – Classic Pop

«Soft Cell базується на непохитному поп-інстинкті і химерній дотепності Алмонда».

4/5 – Uncut

«Казкове повернення».

4/5 – Daily Star

«Майстри synth-pop».

5/5 – Retro Pop

«Гурт, який дивиться як у майбутнє, так і в минуле».

Clash

Коли у вересні 2018 року Soft Cell відіграли вражаюче шоу з аншлагом перед 20.000 шанувальників в O2, лондонський концерт був сприйнятий усіма і кожним як грандіозний фінал. Він був анонсований як One Night: One Final Time, що не залишало у шанувальників жодних сумнівів, що дует, який так багато зробив для визначення звучання британської електронної поп-музики у 1980-х роках, привітався, щоб помахати рукою в останнє, емоційне прощання. Принаймні, така була ідея. Вокаліст Марк Алмонд та інструменталіст Дейв Болл спочатку пішли різними шляхами у 1984 році, а потім возз’єдналися на два роки на початку 2000-х, щоб записати новий альбом Cruelty Without Beauty. Наміром The O2 було підвести риску під поїздкою на американських гірках, під час якої Soft Cell отримали три альбоми і шість синглів, що увійшли до десятки найкращих, включаючи всепереможну Tainted Love 1981 року, а також створили шаблон для synth-pop-гуртів від Pet Shop Boys до Years & Years.

Але такою була реакція – і почуття мети, яке вони знову відкрили для себе на сцені, – що велике прощання в кінцевому підсумку виявилося новим блискучим світанком. Реальність така, що Марк і Дейв приносять один одному найкраще, як виконавці, як на сцені, так і в студії, і відчуття того, що у їхнього партнерства залишилося ще багато кілометрів, було неминучим. Тепер останні плоди зв’язку, який вперше був викуваний на художньому факультеті Лідського політехнічного інституту в 1977 році, з’явилися у вигляді майбутнього студійного альбому *Happiness Not Included, а також нещодавньої серії концертів, на яких гурт пригостив шанувальників сумішшю нового матеріалу, класичних хітів і дебютного альбому 1981 року Non-Stop Erotic Cabaret, який вперше був зіграний у повному обсязі на честь його 40-річчя.

«Я був здивований, як ніхто інший, тим, що сталося в O2, – каже Марк. Коли мені вперше запропонували виступити, я думав, що це може бути жахливий провал, можливо, з 3000 фанів у печерній залі, і нас більше ніколи не попросять зробити щось подібне. Але я люблю виклики. І коли всі квитки були розпродані за вихідні, я був приголомшений. Це було захоплююче і лякаюче. Тоді мене дійсно осяяло, що ми повинні зробити шоу! Той вечір став для мене кар’єрним злетом”. «Це був концерт для шанувальників, а не для критиків, і навіть незначна помилка – відсутність розігріву – зробила його ще більш захоплюючим. Ми заздалегідь знали, що шоу буде довгим, але хотіли зіграти стільки матеріалу, скільки дозволить комендантська година недільного вечора в O2. Оскільки ми не грали разом так довго, ми хотіли відпустити всіх шанувальників Soft Cell щасливими, а також порадувати самих себе. Чесно кажучи, реакція була для мене шоком. Я не очікував нічого подібного як та любов, яка наповнила зал. Незважаючи на те, що у нас було кілька гучних хітів, я завжди відчував, що в глибині душі Soft Cell все ще залишаються культовим гуртом школи мистецтв. Коли я знову опинився на сцені з Дейвом, я зрозумів, наскільки сильно наші шанувальники люблять нашу музику».

«Якби ви запитали мене за кілька місяців до The O2, чи є майбутнє у Soft Cell, я б сказав, що ні. Але все, здавалося, збіглося. Я знову відчув, що це правильно. Як тільки я звик до думки про створення нової музики, я був по-справжньому схвильований. Я відчував, що якщо Дейв зміг придумати мелодії, то я зможу написати слова. Soft Cell завжди був таким. Речі просто трапляються… або не трапляються».

Для Дейва також саме The O2 дав дуету поштовх повернутися до студії – і тепер знову вирушити в дорогу – хоча у нього завжди була підозра, що Soft Cell повернуться з більшою кількістю шоу і новою музикою. «Наші шанувальники завжди хотіли новий альбом, тож як тільки Марк прийшов до цієї ідеї, ми почали працювати», – каже він. Я ніколи не хотів називати концерт в О2 «Прощальним». Це виглядало так, ніби ми спалюємо наші мости. Я б віддав перевагу чомусь на кшталт A Wild Celebration, але, думаю, це звучало б не так вражаюче, а Марк досить упертий, він любить робити широкі жести. Але він також виявився дуже передбачливим в одному сенсі. З огляду на те, що у нас було два роки, коли люди були під замком, це завжди було нашим останнім великим шоу на деякий час».

У рамках туру в листопаді 2021 року гурт відвідав Глазго, Манчестер і Лідс, а завершився він двома вечорами в лондонському клубі Hammersmith Apollo. Останні концерти відбулися в двох кроках від місця, де зараз знаходиться знесений Hammersmith Palais, культовий танцювальний зал у Західному Лондоні, де Soft Cell відіграли два прощальні концерти перед своїм першим розпадом у 1984 році. Повернення до Хаммерсміту, хоч і в іншому місці, неодмінно викличе бурхливі емоції. «Концерти в Hammersmith Palais були дуже напруженими, і багато людей наприкінці плакали, – згадує Дейв. Так що було приємно грати в «Аполло» або «Хаммерсміт Одеон», як це було колись. Палац завжди був нашим улюбленим лондонським майданчиком, але я завжди хотів зіграти і на іншому боці Бродвею. Було цікаво зіграти суміш нових речей і старих хітів – і Non-Stop Erotic Cabaret повністю. Ідея шоу, що складається з двох частин, повернула мене до концертів, які ми давали під час роботи над «The Art Of Falling Apart», де ми грали два сети тривалістю близько 45 хвилин кожен».

Новий альбом гурту, який вийде у травні 2022 року за новою угодою з BMG, стане лише п’ятим повноформатним лонгплеєм Soft Cell за 41 рік, але він стане чудовим доповненням до каталогу, який бере свій початок від неонової поп-музики «Non-Stop Erotic Cabaret», а також охоплює темну розкіш «The Art Of Falling Apart» (1983), грубий електронний панк «This Last Night In Sodom» (1984) і «Cruelty Without Beauty» (2002). Продюсований Дейвом разом із володарем Греммі Філіпом Ларсеном як співпродюсером, він поєднує в собі енергійні танцювальні треки, широкоекранний електронний поп і балади, які додають нової витонченості звучанню Soft Cell. Тексти пісень Марка мають глобальну перспективу, яка включає яскраві віньєтки з Британії, Нью-Йорка, Лос-Анджелеса та колишнього Радянського Союзу, це класичний для Soft Cell синтез сонця і тіні, що підтверджує здатність гурту брати великі теми і великі емоції та загортати їх у дивовижно мелодійні трихвилинні поп-пісні.

«Коли я пишу для Soft Cell, я перебуваю в іншому місці, відмінному від того, де я існую як сольний виконавець, – каже Марк. З Soft Cell я дивлюся більше ззовні, ніж зсередини. Я відчував те ж саме, коли ми записували «Cruelty Without Beauty». Я уникаю пісень про нерозділене кохання і похмурих балад, натомість зосереджуюсь на соціальних референсах і земній політиці. Це ставить чітку межу між гуртом, де мій цинізм і саркастичний гумор можуть пробитися назовні, і моїми сольними альбомами, які більше пов’язані з особистими речами. У Soft Cell я пишу характерологічні дослідження, які зосереджуються на промовистих життєвих дрібницях: пісні схожі на незначні речі, драми на кухонній раковині».

Дейв підхоплює естафету: «Ми з Марком можемо здатися крейдою і сиром з точки зору наших характерів, але дивно, як багато спільного у нас виявляється, коли ми збираємося разом. Допомагає і те, що у нас обох є музичні інтереси поза Soft Cell. У Марка сольна кар’єра. Я роблю ембієнт-музику з The Grid, а також співпрацюю з іншими артистами. Але Soft Cell – це найбільша річ, яку я коли-небудь робив. У них є загальне звучання і відчуття, які ми обидва любимо. Це суміш фантазії та соціального коментаря – захоплення темною стороною. Ми заглядаємо під килим. Ми знаходимо скелети в шафі».

Альбом *Happiness Not Included був, звичайно, створений у розпал пандемії. У піснях немає прямих посилань на коронавірус або локдаун, але необхідність соціальної дистанції означала, що альбом був записаний віддалено – складна ситуація, яка ускладнилася тим, що Марк заразився Covid-19 на самому початку. «Деякий час я не міг співати, не задихаючись, а в деякі дні у мене був хрипкий голос у студії, тому що мої носові пазухи були пошкоджені вірусом. Я все ще страждаю від тривалих симптомів Covid, але зараз мій голос покращився. Коли я слухаю наш новий альбом зараз, я все ще можу почути вплив, який Covid мав на мій голос на деяких раніше записаних вокальних партіях. Однак я залишив їх такими, якими вони є, оскільки вони нагадують про певний період у моєму житті – період у житті кожного з нас.

«Я почав писати пісні для альбому ще до початку пандемії. Початкова робоча назва була «Future Nostalgia»/ «Майбутня ностальгія». Завдяки масивному альбому Dua Lipa це стало неможливим. Я також уникав писати конкретно про пандемію, оскільки це б надто швидко зістарило альбом, але пісні дійсно відображають останні кілька років по-різному, аж до того, що локдаун дозволив мені розкіш писати у власному темпі, маючи достатньо часу для роздумів».

Для Дейва наслідки пандемії проявилися в менш очевидний спосіб, а *Happiness Not Included звертається до дорослих проблем без надмірного песимізму. «У ньому багато душевних пошуків і запитань, – каже він. Нам з Марком вже за 60, тож співати дурнувату пісню в стилі тінейбоп було б неправильно. Але це не зовсім приреченість і похмурість. Ми не читаємо нотацій, адже останнє, що люди зараз хочуть чути, – це пару злих старих чоловіків. Це дуже мелодійний альбом. Він оптимістичний і місцями запальний. Він проникливий, але в той же час життєстверджуючий».

«У певному сенсі, це амальгама всіх наших попередніх записів. Це не відвертий поп-альбом, як Non-Stop Erotic Cabaret. Скоріше, він ближче до «The Art Of Falling Apart», нашого другого повноформатного альбому. Ми маємо справу з великими проблемами, але у відкритий спосіб. У нашому третьому альбомі, This Last Night In Sodom, було багато гніву. Ми були розчаровані музичною індустрією на той момент. У новому альбомі є спалахи гніву, але вони більш сфокусовані і вдумливі».

Серед них – мерехтлива балада «Heart Like Chernobyl». Мелодію пісні, яка вийшла в серпні 2021 року як перша дегустація нового матеріалу гурту, написав Дейв, а Марк додав слова, натхненні десенсибілізуючим результатом, здавалося б, нескінченних похмурих випусків новин. Пісня також стала джерелом натхнення для яскравої обкладинки альбому: фотографія колеса огляду в покинутому парку розваг «Прип’ять» в Україні, неподалік від місця Чорнобильської ядерної катастрофи 1986 року. Марк розповідає: «Під час пандемії ми всі були залежні від новин, шукали ознак надії, але насправді нас тероризували страх і смерть. Навіть після вірусу ми бачили пожежі в Греції, повені в Німеччині та мігрантів, які тонули в човнах».

З іншого боку, Nostalgia Machine – це напружений, швидкий танцювальний трек, який підкреслює світлий бік творчості Soft Cell. За словами Марка, ця пісня – «момент, коли можна розслабитися» – це диско-бангер, який вбирає в себе безліч ретро-відсилань, з натяками на T.Rex, Studio 54, David Essex’s Silver Dream Racer та Hawkwind’s Silver Machine. Відсилання до поп-культури є і в «Polaroid» – напіввигаданій розповіді про зустрічі Soft Cell з Енді Уорхолом у Нью-Йорку в 1982 році. «Уорхол справив на нас обох величезний вплив, і «Polaroid» був натхненний зустріччю з ним на «Фабриці», – розповідає Марк. Але реальність не зовсім збігалася з тим, як я уявляв собі зустріч з Уорхолом. Ми фотографували один одного на полароїди та супер 8-міліметрові плівки і вели незначні світські бесіди. Але це не засмутило, бо таким був Енді. Було б ще гірше, якби це не було розчаруванням!

В той же час, альбом розкривається головним синглом Purple Zone, який тепер є спільним синглом з Pet Shop Boys. Ніл Теннант та Кріс Лоу відвідали один з концертів у Лондоні в листопаді і одразу ж обрали Purple Zone як одну з найулюбленіших пісень вечора. Дві легенди електро-попу спочатку планували, що Pet Shop Boys зроблять ремікс на цю пісню, але їхня співпраця швидко переросла у повноцінну колаборацію. «Purple Zone – це, мабуть, наш найкращий поп-момент з початку 1980-х», – коментує Дейв Болл, а Pet Shop Boys додають: «Ми дуже раді співпрацювати з таким натхненним дуетом, як Soft Cell, над цією чудовою піснею». Пісня отримала досить бурхливий прийом, оскільки потрапила до плейлиста Radio 2 і була обрана синглом тижня.

Повільніші треки альбому включають зміїний шаффл I’m Not A Friend Of God та епічний завершальний трек New Eden, симфонічний соул, прикрашений хоровим бек-вокалом та ембієнтними штрихами, що нагадують про Брайана Іно та Джона Баррі. Також є атмосферна Light Sleepers, співчутливе зображення каліфорнійських нічних сов, з плачем і саксофоном у стилі Bowie від Гері Барнакла, який виступав з Soft Cell на концерті в O2, а також у нещодавньому турі, і грав на This Last Night In Sodom. «Light Sleepers – найбільш близька до особистої пісня на альбомі, – каже Марк. Я написав її о 6 ранку в лос-анджелеському кафе. Я дивився на напівсонних персонажів і думав про їхнє життя. Я впевнений, що вони також цікавилися моїм життям. Це про те чудове відчуття, коли дивишся на схід сонця крізь пальми в Лос-Анджелесі – розсіяне світло і відчуття, що ти переносишся в 1960-ті або 1970-ті роки, що завжди приходить з відтінком темряви в Лос-Анджелесі. Ви ніколи не зможете повністю позбутися примари скандального минулого Голлівуду».

Уявлення про омріяне утопічне майбутнє, яке чомусь пішло не так, повторювана тема Soft Cell, знову піднімає голову в пульсуючому електронному треці «Happy Happy Happy». “Назва цієї пісні, звичайно, саркастична, – каже Марк. Був час, коли ми дійсно вірили, що майбутнє буде чудовим місцем, де наше життя буде покращене футуристичними гаджетами, які зроблять повсякденне життя набагато простішим, навіть незважаючи на те, що деякі з тих ранніх науково-фантастичних образів також вказували на м’який, похмурий, антиутопічний фашизм – світ, досліджуваний у таких фільмах, як Logan’s Run та Soylent Green, та романах, як «Прекрасний новий світ» Олдоса Хакслі».

Для Дейва винахідливі, різноманітні аранжування альбому є результатом більш ніж сорокарічного досвіду запису – знань, які він тепер може перенести і на живу сцену. «З роками мої технічні здібності покращилися, – каже він. Я багато чому навчився, працюючи з іншими музикантами, і ви можете почути це на новому альбомі. Звук багатий, але водночас мінімалістичний. Я навчився не робити речі занадто складними.

«Зараз я можу робити на сцені і в студії такі речі, які раніше не зміг би зробити. Коли ми записували альбом, ми з Марком практично не проводили час разом у студії. Я написав багато мінусовки до карантину і зміг відправити їх Марку. Тоді він міг писати тексти, а також виконувати вокал і бек-вокал у студії Dean Street Studios у Сохо. Але для нас це не було чимось новим. Ми завжди так працювали. Я надсилав Марку музику на касеті, щоб він міг попрацювати над словами».

Що стосується Марка, то співак небезпідставно пишається тим, що Soft Cell все ще звучить так само свіжо, актуально і досконало, як і раніше – це помітно як на новому альбомі, так і на живих виступах. «Я, як правило, роблю музику в першу чергу для себе, і якщо вона подобається іншим людям, це вишенька на торті, – каже він. Я на сьомому небі від альбому, і я думаю, що це набагато кращий альбом, ніж «Cruelty Without Beauty». У ньому є нитки смутку, розчарування і гніву, але мені також хочеться думати, що в ньому є багато надії. Що стосується музики, то я, в основному, залишив це Дейву. Мій основний внесок полягав у тому, що я запропонував багато старих аналогових синтезаторних звуків – класичні звуки Soft Cell, які свистять і пищать.

«Пандемія змусила мене переоцінити своє життя. У певному сенсі я вже не та людина, якою був два роки тому, до початку пандемії. Тому я хочу скористатися можливостями та досвідом, поки можу. І поки у нас з Дейвом є аудиторія, заходи Soft Cell завжди будуть відбуватися в тій чи іншій формі. У минулому я занадто часто казав «ніколи більше», тому не збираюся потрапляти в цю пастку. Але я також хотів би, щоб будь-які події були особливими і не брали на себе занадто багато. Таким чином, ми зможемо зберегти все цікавим.

«Для мене Soft Cell завжди був чимось мінливим. Ми з Дейвом збираємося разом, коли нам є що сказати або що відсвяткувати. Ми будемо робити щось, коли вважатимемо за потрібне. Кожного разу, коли ми робимо щось разом, здається, що це може бути востаннє. І в той момент так воно і є. Але після останніх двох років фанам Soft Cell потрібно чогось чекати з нетерпінням – і нам з Дейвом теж. Це завжди пригода».

Едріан Трілз