Про Смерть та музичний оргазм у червні

Одного разу культові батьки дарк/нео-фолку DEATH IN JUNE вирішили оголосити прощальний світовий тур на честь свого 30-річчя. І нажаль в їх плани не входила ані Україна, ані Київ. Москві тоді пощастило більше і віддані фанати поїхали туди. Було це в жовтні 2011 року. І схоже той тур пройшов настільки успішно, що Дуглас Пірс передумав та захотів повернутися…

Чутки в українській альтернативній тусовці почали ходити ще з кінця зими 2012. Але достовірну та офіційну інформацію організатори оголосили лише 29 квітня на концерті NADJA в київському клубі XLIB – DEATH IN JUNE відвідає Київ в рамках східноєвропейського туру “We Drive East!”, що організований Arcto Promo. Новина настільки сколихнула місцеву публіку, що бажаючі придбати квитки вишикувались в чергу ще задовго до початку їх продажів.

Аналогічно й Український Готичний Портал не міг пройти повз настільки культової події для всієї української альтернативної сцени. Адже Дуглас Пірс стояв у витоків світової готики ще в далекі 80-ті, коли вона лише зароджувалась в британських андеграундних клубах. Також, не могли ми й не підтримати нашого гарного постійного партнера Arcto Promo, для яких цей київський концерт DIJ мав стати першим на теренах України. Статус гурту також підтверджував той факт, що про нього згадали далекі від подібного роду подій ЗМІ – анонси з’являлись в місцевих газетах штибу “Коммерсант”, “Комсомольська правда”, “Корреспондент”, а також численних інтернет-ресурсах.

“Вихідці з езотеричного підпілля Британії”, як наголошував прес-реліз, обрали красномовну назву для свого туру та включили в нього три країни – Україну, Білорусь та Росію з двома концертами – Москва та Санкт-Петербург. І дату теж було обрано не випадково (на думку палких прихильників Дугласа, які чудово знають його ніжну любов до символізму у власній творчості). Отже, “Смерть у червні” прийшла на терена пострадянського простору в дні літнього сонцестояння – саме у червні.

Другий дарк-фолковий концерт в Україні (із закордонними учасниками цього жанру) проходив в тому ж самому місці, що й перший (а ним, нагадаємо, був концерт відомих італійців Spiritual Front) – київському клубі Sullivan Room. Тут слушно буде відмітити, що це місце чи не найідеальніше підходить для концертів подібного спрямування. Маленький камерний клуб з великою театральною сценою, завішеною драматичними червоними портьєрами, комфортно вміщує в себе до 300 відвідувачів. Цього ж разу їх було далеко за 300, тому певні побутові речі, як то задуха в залі через кондиціонери, що не справлялися зі своєю роботою, трохи заважали. Але істинних фанів такими дрібницями не налякаєш. Вони чудово знали чому організатори писали на афішах – “перший та останній концерт в Україні”.

Та час вже перейти і до самої події, а не ходити навколо. 21 червня виявися для мене днем непростим та напруженим. Адже саме цього четверга співпав ще один концерт з прямою трансляцією в інтернеті, де мені довелось виконувати свої прямі технічні обов’язки. Та на щастя ввечері це відбувалось в телефонному режимі, тож завад спостерігати постать Дугласа Пірса на сцені зовсім не намічалось.

Отже, у клуб Sullivan Room я прибула близько за півгодини до часу, що був заявлений на афіші. Публіка під вхід вже потроху підтягувалась, але лишалась на вулиці – в холі першого поверху сам Дуглас розкладав торгову точку з мерчендайзом від легендарних DEATH IN JUNE. Час під дверима минув швидко – поки привіталась з організаторами, дочекалась нашого штатного готичного фотографа та поспілкувалась з публікою, то вже й почали пускати в сам клуб. Ми ж вирішили підніматись туди відразу – хотілось пити та якомога швидше сховатись від вечірнього сонця під прохолодою кондиціонерів.

Ось тут саме те місце, де слід зробити невеличкий ліричний відступ та розказати про те, наскільки важлива така річ, як атмосфера. Атмосферу на концерті створює все – не лише сама музика та музиканти, а й звук, місце, шоу, обслуговування в барі, люди, які тебе оточують, і навіть запах перед сценою. Коли ці всі речі гармонійно доповнюють одна одну та складаються в цілісний пазл – ти отримуєш від виступу (і не обов’язково свого улюбленого музиканта) справжній музичний оргазм.

Та повернемось назад у восьму годину вечора 21 червня. Піднявшись пафосними сходами на другий поверх, крадькома глянувши на себе у величезне дзеркало в зовсім не готичній золотій рамі, ми потрапили в абсолютно темний концертний зал клубу. Спочатку було здивування. А потім, коли очі трохи звикли до темряви після яскравого сонця на вулиці, ми потрапили в передконцертну атмосферу клубу. Воістину, першим, що спало на думку, став Девід Лінч. Червоні завіси сцени були щільно запнуті, світло проникало в залу лише з боку бару, над яким висіли старі радянські платівки з логотипом “Мелодія”. Невелика кількість публіки стояла або під баром, або під самою сценою, вбиваючи час очікування світськими розмовами. А фоном до цієї всієї картини звучали фортепіанні партії DEATH IN JUNE з останнього альбому “Peaceful Snow” і дуже хотілось вірити, що там за криваво-червоними портьєрами сцени дійсно сидить сам Дуглас з фортепіано.

Таємна інформація про час виходу на сцену наших британських гостей стала доступна вашій покірній слузі дуже швидко, тож проблема нестерпного очікування мене не хвилювала. Тим більше публіка прибувала дуже швидко та поспілкуватись було з ким. Навіть по відвідувачам було помітно наскільки неординарним очікувався концерт. Перш за все в залі були присутні практично всі організатори готичних та навкологотичних подій Києва. Окрім них спостерігалось багато музикантів, серед яких були найвідоміші та найстаріші готи України гурт Кому Вниз (повним складом), зовсім неготичний, але альтернативний гурт Dead Boys Girlfriend, колишній директор найвідомішого дарк-фолкового гурту України ВІЙ (дивно, що самих музикантів не було, хоча цілком можливо, що вони радували в цей день своїм концертом інше місце) та багато інших. Нажаль людей було настільки багато, що в тісному натовпі й не всіх вдавалось розгледіти. До речі, дуже цікаво чи не було часом в залі представників такої формації, як Neкраїна (гурт вже дуже давно припинив своє існування, але став легендарно відомим завдяки україномовній збірці каверів DEATH IN JUNE). Окрім того, було дуже приємно побачити дуже давніх знайомих і друзів, яких вже багато років не спостерігалось на готичних вечірках та фестивалях України.

Та ось нарешті весь фоновий шум натовпу було брутально розірвано барабанним стуком. Величні портьєри почали повільно розсуватись. Хмари білого диму повалили зі сцени в зал, а за ними почав проступати спочатку чорний “піратський” фірмовий стяг DEATH IN JUNE зі сріблястим черепом, а потім і фігура самого Дугласа – в незмінному камуфляжі та впізнаваній страшній масці. Шоу почалося.

Під барабанний бій зазвучали “персональні мантри DIJ” і публіка почала щільніше підтягуватись до сцени. Декого магія гурту заворожила відразу, інших – через деякий час. Спочатку звучали менш відомі композиції, які через не надто гарно налаштований звук спочатку взагалі важко було відрізнити одну від одної, але потім звук вирівнявся, Дуглас заспівав виразніше і вже з кожною наступною композицією натовп підспівував все гучніше. А під час виконання “All Pigs Must Die” давній друг поруч зі мною кричав “Це екстаз!” та обіймався на радощах. Наступною зазвучала легендарна та моя улюблена “Little Black Angel“, від якої на очах з’явились сльози.

Слід зазначити, що більшу частину концерту я провела на особливому “пункті спостереження” – на сходинках між першим поверхом, який уособлював собою фан-зону та другим поверхом, де розміщувались віп-столики. Місце виявилось ідеальним – прекрасно було видно як сцену, так і публіку. На подібних концертах спостереження за публікою є моїм окремим задоволенням. Дуже приємно бачити натхненні та щасливі обличчя, які отримали одну свою мрію та можуть дотягнутись до неї фактично руками. Цього разу серед відвідувачів були і такі, які сиділи на підлозі прямо в натовпі та медитували, були й ті, хто голосно підспівував практично всі пісні, були й ті, хто не міг стояти на місці і танцював під таку не зовсім танцювальну музику. Музикантів теж було видно чудово – як Дугласа Пірса, так і його друга та колегу Джон Мьорфі, що розмістився з барабанами на задньому плані. Окрім того окремим задоволенням та доповненням атмосфери концерту був запах від ароматичних паличок, які запалював на сцені Дуглас. Я оцінила це як шанувальник ароматерапії.

Але ніщо не триває вічно… Коли мені у справах паралельного концерту, довелось на 5 хвилин покинути, зал, повернувшись вже бачу, як музиканти покидають сцену. Ні-ні-ні, давайте на біс! І звісно ж без нього не обійшлося. Вони повернулись і таки заграли. Кілька останніх чарівних мелодій з “останнього концерту”. Сум в поєднанні з неймовірною радістю від того, що це все дійсно було тут і зараз, і ти був при цьому присутнім. Увімкнулося світло, на фоні знову ж таки зазвучала музика тих, хто щойно покинув сцену, але публіка не надто поспішала розходитись. Півтори години їм явно було мало. Особливо палкі фани, яких теж, між іншим, було немало, дружно стали під дверима гримерки, менш нахабні та більш скромні стали чемно чекати в залі, але всім хотілося одного – автограф та почути кілька слів від легенди. І він таки вийшов. Але цього моменту ми вже не дочекалися – тяжкий робочий день давав про себе знати, та й наступний мав бути не менш відповідальним.

А щасливий та задоволений Дуглас Пірс з компанією, провівши три дні в Києві у розпал футбольного чемпіонату ЄВРО-2012, вирушив радувати московську публіку. Нажаль порадувати публіку білоруську цього разу не вдалося через скасований концерт у Мінську. Та маємо надію, що білоруські фани відвідали концерти туру в столицях сусідніх держав і також лишились задоволеними. Та як би там не було, а Дуглас Пірс має рацію:

          And time will stand still for you

          Open up you mind

          And ku ku ku, baby… 

Повний фоторепортаж доступний у нашій галереї – http://gallery.gothic.org.ua/thumbnails.php?album=2050

Фотограф – Дарья Tessa