ALEXANDER KASCHTE: ІМ’Я ЗІРКИ “ПОЛИН”

Author: Iryna Kalenska

«Третій ангел засурмив, і впала з неба велика зірка, палаючи, як смолоскип, і впала на третину річок та на водні джерела. Ім’я цієї зірки «полин»; І стала третина вод, як полин, і багато з людей померло від вод, бо вони стали гіркими» (Откр.8: 10-11).

Катастрофа на Чорнобильській АЕС, була передбачена багато століть назад. В одкровенні Іоанна йдеться про зірку, на ім’я “полин”. Один з різновидів полину називається чорнобильник.

Ми дуже раді представити вам інтерв’ю з неймовірно цікавою та багатогранною людиною, музикантом, художником та письменником Alexander Kaschte, лідером гурту Samsas Traum, з яким нам вдалося поспілкуватися в Києві на тему виходу його нової книги – «Und der Name des Sterns heisst Demut» («Ім’я цієї зірки полин»).

Перша запланована поїздка Алекса до Прип’яті в 2014-му р. несподівано скасувалася, і замість цього він вирушив на Майдан. До подій Майдану Алекс ніколи не займався професійно фотографією, проте саме там усвідомив, що камера в його руках може робити більше ніж просто «туристичні» фото. Пізніше в тому ж році він все-таки відвідав Чорнобильську зону, і був безмірно натхненний історіями життя людей, які там жили, так народилася ідея створення книги, яка б складалася з фотографій і великих інтерв’ю.

Розкажи, будь ласка, про вихід твоєї нової книги з фотографіями з Чорнобиля. Як з’явилася ідея створення цієї книги? І я так розумію, що ти підтримуєш цілий ряд соціальних проектів, пов’язаних з Чорнобилем. Які ще, наприклад?

Alexander Kaschte: Більше не підтримую ніякі проекти, хоча раніше був ряд проектів у контексті моєї роботи над книгою. Я народився в 1986-му році, і був свідком катастрофи в Чорнобилі. Будучи дитиною я відчув паніку і страх, які відчули також мої батьки та інші дорослі люди. Ми вбирали в себе багато чого з того, що тоді показували на цю тему по телебаченню, в новинах. І в якийсь момент ми, раптом, не могли більше пити молоко, як раніше, а наші батьки більше не хотіли, щоб ми грали з приятелями, коли йде дощ, або не дозволяли нам їсти овочі в саду.

80-ті це були часи холодної війни. Напруга між Сходом і Заходом посилювалося. У Німеччині весь час витав в повітрі страх перед ядерною загрозою. У той час у нас формувалися різні антиатомні рухи, всілякі екологічні партії, спрямовані на боротьбу зі страхом перед атомними електростанціями. Також це відбивалося в тому, які фільми ми дивилися тоді по телевізору. Наприклад, фільм «На наступний день» («der Tag danach»), або мультфільм «Коли дме вітер» («Wenn der Wind weht») англійського виробництва, які описують атомну війну і її наслідки.

Також ми читали в школі різні книги про атомні електростанції, або наслідки ядерної війни, це були дитячі книги німецьких авторів. Я думаю саме завдяки всьому цьому, а також в силу самої катастрофи, яка сталася в 1986-му році, пам’ять про Чорнобиль глибоко вкоренилася в нашій свідомості.

У мене давно зріла ідея відвідати Чорнобиль, і ось одного разу я познайомився з людиною, яка очолювала одну з Чорнобильських організацій. І він запропонував мені супроводжувати його під час поїздки до Києва. Поїздка спільно з цією групою людей стала суцільною катастрофою. Тоді я так і не потрапив до Чорнобиля, проте та подорож спонукала мене знову повернутися в Україну, і я зробив це пізніше, але вже один, без тієї групи. Під час моєї першої поїздки в Київ в січні 2015-го року у мене була з собою фотокамера. Я фотографував тоді на Майдані, і у мене з’явився інтерес продовжити знімати. З плином часу у мене виникла ідея зробити в Україні фотофільм про Чорнобиль.

Ти задала питання про соціальні проекти. Я хотів би відзначити, що в ході створення моєї фотокниги я звертався за допомогою до моїх фанів з тим, щоб вони по можливості допомагали фінансувати цю кампанію, і тим самим також мали можливість підтримати людей, які постраждали від Чорнобильської катастрофи. Я не збирав гроші тільки для своєї діяльності в рамках цього проекту, я збирав їх також для Чорнобильських організацій в Києві, які я персонально знаю, і які я відвідував і перевіряв на предмет їх чесності і ефективності. Я подружився з керівницею і дітьми однієї з цих організацій. І ми до сих пір щільно контактуємо. Я дбаю про цю організацію, допомагаю дітям, наприклад, щоб вони оздоровлювалися влітку.

І скільки років тривала робота над книгою?

Alex: Фотографічна робота над книгою тривала один рік. З тих пір, як я вперше відвідав Україну пройшло 10 місяців і потім я почав роботу вже над самою книгою. Я шість разів прилітав в Україну за цей час, хотів закарбувати Київ, Чорнобиль і Прип’ять в усі пори року. Оригінальна концепція книги полягала в тому, щоб розділити фото на сезони – весна, літо, осінь і зима. Потім я залишив ідею цієї концепції. Але все одно я був в Україні кожен сезон, і зробив протягом року плановані фото. Я хотів закінчити книгу за рік, але це трохи затяглося, оскільки у мене були деякі проблеми в Німеччині, я повинен був перебудувати своє особисте життя. Музика стала приносити мало грошей, і ми хотіли відкрити нові методи заробітку. Я і моя дружина -художники, люди мистецтва, але ми також повинні заробляти і утримувати нашу сім’ю.

Ще я залишив на час роботу над книгою через те, що мені потрібен був час, щоб розібратися в моєму ставленні до Чорнобиля, до Прип’яті, до всієї цієї туристичної індустрії, з якою це пов’язано. Я хотів розібратися у своєму ставленні до України, політики, до негативних аспектів в Україні, а саме до корупції. У деяких частинах моєї книги я торкнувся цієї теми. Оскільки корупція, на жаль, тут болюча тема, ви можете зустрітися з нею всюди – на вулицях, в питаннях житла, в аптеках, офісах, в державних структурах, в Чорнобилі я також стикався з корупцією. Тому що за все треба платити, за кожен свій крок, щоб щось там зробити, подивитися об’єкти.

Я хотів розібратися в таких питаннях, як наприклад, отримання людиною документа що він є ліквідатором і має пільги, оскільки існує так званий «ліквідаторний бізнес». Будь-яка бабуся може звернутися в Чорнобильську організацію, щоб відправити своїх онуків в партнерські організації по всьому світу. Чи всі Чорнобильські діти, яким ми допомагаємо і запрошуємо до Німеччини хворі? Чому забруднені ягоди продають дистриб’юторам і т.д.? Так що пройшов якийсь час поки я сам для себе розібрався в цих моментах. В цілому це зайняло ще один рік. І потім я вже закінчив роботу над книгою і все було готово.

Що ти маєш на увазі під словом «Demut» з назви твоєї книги? Пряме значення цього слова «смиренність» або щось інше?

Alex: Назва книги – це цитата з Біблії. Багато людей вважають, що Чорнобильська катастрофа була передбачена ще в Біблійних текстах. Ти знаєш цю історію? Є одкровення, в якому йдеться про те, що настане день і з неба впаде велика зірка, і коли вона впаде, вода буде отруєна, і ім’я цієї зірки «полин» (нім. «Demut»). Полин – це така рослина, один з різновидів полину в Україні називається чорнобильник. Саме тому я взяв цю цитату для змісту – «Und der Name des Sterns heisst Demut» («Ім’я цієї зірки полин»).

Якщо говорити про значення слова в контексті «смиренності», то я б порівняв це з тим, як люди приймають свою долю, як багато людей в Україні живуть в існуючих обставинах і добре організовують своє життя, незважаючи ні на що.

Ми вже з тобою обговорили, що більшість фото в книзі були зроблені тобою.

Alex: Так, практично всі фотографії я зробив сам, і тільки пару фото зробив мій перекладач.

Книгу можна придбати через наш інтернет-магазин (Insekten Haus http://insektenhaus.bigcartel.com/ ), а також через онлайн-магазин на сайті Samsas Traum.

Книга була офіційно видана в Німеччині в книжковому магазині. Однак, для України і Росії, придбати її буде недешево. У Німеччині книга коштує 50 Євро.

Тобі цікаві різні таємничі місця? або покинуті будинки? Наприклад, є такі міста-привиди. Ти себе комфортно відчуваєш в таких місцях?

Alex: Мені це абсолютно нецікаво. Мова не в моїх почуттях, або відчуттях. Наприклад, Прип’ять як місто абсолютно нецікаве місце для мене. Головний аспект для мене – це люди, їх звичаї, історії життя людей, їх долі, адже багато хто з цих людей були змушені покинути Батьківщину, багато хто втратив своє житло або загинув, деякі з них зараз  абияк виживають. Також є постраждалі від катастрофи люди, які дійсно сильно хворі, їм не було надано належного лікування, деякі з них як мутанти. Словом, мої інтереси зводяться до людей і до реактору.

Розкажи трохи про інші твої книги? Скільки їх у тебе? І давно ти поєднуєш музику і кар’єру письменника або це більш як хобі?

Alex: Ідея писати книги виникла саме в 2012-2013-их роках, коли ми шукали інші методи заробітку крім музики. Нам було необхідно займатися чимось ще. І тоді я вирішив, що ми можемо писати книги. До того ж у нас є до цього здібності. Я запропонував, що можу писати тексти і малювати ілюстрації. Ми створили спільно три книги: перша книга «Asen’ka» – це книга з ілюстраціями до альбому Samsas Traum «Asen’ka», яка трохи інакше оповідає історію альбому. Друга книга «Buch der toten Kinder» («Книга мертвих дітей») – це дуже дивна і я б сказав складна книга, в якій діти скоюють самогубство. Третя книга «Mary Mondgesicht» – це повністю дитяча книга, оскільки ми хотіли створити книгу, яку б могли читати діти. Також я пишу романи, антології, наприклад книга «Weißer als das Wasser» («Біліше води»). Я думаю, що той факт, що я пишу музику допомагає тому, щоб люди купували мої книги. Ці дві кар’єри пов’язані між собою. І вони взаємодоповнюють і підтримують одна одну.

Ти дуже багатогранна людина. Звідки стільки талантів? У тебе в сім’ї були творчі люди? Твої батьки, наприклад.

Alex: Ні, серед моїх родичів немає творчих людей. У поколінні моїх батьків, а також бабусь і дідусів, було кілька людей, які займалися креативом, але в будь-якому випадку я їх не знаю. Моя мама працювала в банку, а батько – викладач. Мої бабусі й дідусі працювали на фабриці, були робітниками. Так що я не знаю нікого з рідних хто б займався мистецтвом. Відносно мене я можу сказати, що крім таланту до музики наприклад, я завжди багато працював над собою, в дитинстві наприклад, я багато малював, слухав багато музики з тим щоб в майбутньому самому писати музику. У мене завжди було бажання щось створювати, придумувати якісь історії, зробити собі кар’єру, пов’язану з цим.

Наскільки для тебе важливий сам процес творчості? Як довго ти можеш жити, щоб не писати музику, книги, не робити фотографії, не малювати?

Alex: В юності мені хотілося все свій час займатися мистецтвом. Я не можу жити без музики. У мене завжди була потреба писати музику або тексти, але я роблю це вже більше 20-ти років. Я займаюся професійно музикою з 1996-го року. А з 2002-го року я став незалежним музикантом. Це тривалий час, в ході якого змінилося моє ставлення до роботи. Немає більш поняття того, що я повинен займатися музикою весь свій час. Це не так. У мене все впорядковано. У творчому та сімейному житті є розподіл. Я повинен бути в змозі і тонусі творчо працювати. Це моя професія. У мене бувають життєві фази, наприклад фаза, коли я готовий писати книги і тоді я зосереджуюсь на цьому занятті. Потім приходить музична фаза і в цей момент я концентрую свою увагу на музиці. Ці фази весь час змінюють одна одну. Я повинен слідувати своїм відчуттям і почуттям. І робити те, що вони мені підказують.

Чи плануєш ти щось із Samsas Traum в найближчому майбутньому? Нові пісні або можливо концертний тур?

Alex: Я думаю цього літа ми представимо роботи з нашого проекту «Tineoidea II». У мене було багато ідей в голові з цього приводу, я багато про це думав. І я думаю, що вже на початку 2018-го року вийде новий альбом Samsas Traum. Концерти і турне – це інше питання. І у цього є свої складності, особливо в Німеччині. Люди зазвичай ходять на концерти у вихідні дні. А в робочі дні – ні. Припустимо якщо на вихідних 500 концертів, то у четвер, приміром 50. І ти знаходишся у клубі, де нікого немає, не рахуючи пару осіб перед сценою. А у вихідні все битком забито. Можна робити окремі виступи, але не тури. Навіть якщо грати три рази для маленької аудиторії і три рази для великої, все одно ти повинен 6 разів заплатити великі гроші. Витрати великі. Тому ідея робити тур мені не подобається. Це фінансово затратно, дуже ризиковано робити концерт для 50-ти людей, у цьому випадку моя сім’я багато втрачає. Я також не люблю індивідуальні виступи. Тому що потрібно багато підготовчої роботи перед шоу. Я думаю, що у найближчому майбутньому буде дуже мало наших шоу. Ми грали двічі в Росії, пару разів в Австрії, в Голландії, Швейцарії. Ми ніколи не грали в Україні. Я навіть не знаю чи прийде хтось на наш концерт в Україні, якщо ми приїдемо. Чи знає тут хтось нашу групу?

Звичайно в Україні є ті, хто знають і слухають Samsas Traum. Не масово звичайно, але все ж. Ми підтримуємо «темну сцену». І тут є шанувальники цієї сцени.

Alex: Хотілося б так думати.

Якщо порівняти Німеччину або Австрію з Україною, як ти вважаєш, чому у нас тут не така активна молодь в соціальних питаннях? Мені здається в Німеччині краще в цьому плані. Що молоді люди більш замислюються про навколишнє середовище, і інші соціальні, і політичні питання.

Alex: Це відбувається тому що ми можемо собі це дозволити. В тому сенсі що у нас хороше життя, розвинені міста, хороша система охорони здоров’я, у нас є соціальний захист, немає продажних поліцейських, немає ніяких проблем в державних органах, у нас є теплі будинки, хороші вікна, все благополучно. Дороги у нас в хорошому стані і авто їздять по ним без проблем. Я можу уявити собі, що якби у мене не було такого життя, і я б не знав, що буде завтра, а багато людей дійсно живуть в такому стані, я б не думав ні про які соціальні проекти. Я б не цікавився політикою. І не витрачав би свій час. працюючи над книгою про Чорнобиль, або допомагаючи людям похилого віку. Я думаю, що такі люди в першу чергу повинні допомагати самі собі. І я не вважаю. що це погано. В Німеччині та Європі у людей більш люкс-проблеми. Наприклад, «Який кошмар, я прийшов в ресторан, а там не було Wi-fi!» Або «Уявляєте, мені ніде було зарядити свій телефон!». В Європі люди міцно стоять на ногах, у них хороший базис і тому вони можуть думати про політику, соціальні питання, можуть займатися вирішенням цих питань. Це наша реальність.

Повернемося до теми Чорнобиля. Що тебе найбільше вразило в Чорнобилі? Я, наприклад, не дивлячись на те, що народилася і живу в Україні, ніколи там не була. Існує думка, що там все ще небезпечно для здоров’я.

Alex: Є реактор, який колись вибухнув. Під час вибуху радіоактивний матеріал вивільнився у повітря. Вітер рознес його на великі відстані. В Чорнобилі є багато зон де не можна жити. Але також є місця, де радіоактивність нижче, ніж в Києві. Якщо ви їдете туди як турист, з групою, щоб подивитися об’єкти, все безпечно. Багато людей, які повернулися до Чорнобиля, живуть в селах, які не забруднені. Але звісно це дуже небезпечно якщо ви будете їхати в Чорнобиль, щоб побачити місця десь в лісах, які постраждали від радіоактивності. Але якщо там жити, як мешкають там нормальні люди, то я не бачу ніякої різниці від тутешніх мешканців наприклад. Немає ніякої смертельної небезпеки.

Ти був в Україні приблизно шість або сім разів. Які в цілому в тебе склалися враження від нашої країни, від Києва?

Мені важко описати загальні враження від України, тому що я багато де не був. Я був в Києві, загалом в центрі, я був в Чернігові, в Славутичі, в Чорнобилі, я не був ніколи у Львові, в Одесі, це далеко звідси, і для цього треба їхати поїздом або автобусом. На машині я б не їхав, думаю це досить екстремально тут. Я не можу сказати, що у мене є повне уявлення про Україну. Я також повинен сказати, що я іноземець. А у іноземців завжди гарні враження. Вони часто не помічають багатьох речей, бо вони тут не мешкають. Якщо ти мешканець України, ти не будеш все їсти або пити, що тут є, або скрізь їздити. Але мені дуже подобається що тут дуже доброзичливі люди, з відкритим серцем. Я дуже люблю Київ. Хоча моє найулюбленіше місто – це Відень, але Київ займає окрему категорію в моєму серці. Я думаю, що в майбутньому я обов’язково завітаю до інших українських міст, таких як Львів або Одеса. Я відчуваю себе дуже комфортно в Україні. Я не можу сказати, чому саме, мені це важко описати, але це факт.

Скажи, будь ласка, кілька теплих слів для читачів порталу gothic.com.ua і журналу Gothica.

Я б хотів сказати, що немає значення що робить Захід, не має значення що робить Схід, не має значення, що робить Америка, Європа, або Росія, і не має значення чи любить вас Америка або Європа, найголовніше – що ви залишаєтеся Україною! Ви не втрачаєте свою національну ідентичність. Ви пам’ятаєте своє коріння у своїй власній культурі. Ви не намагаєтеся догодити Росії або Америці. Ви переслідуєте капіталістичні фінансові інтереси. Це не стосується культури, мова не йде про особистість, людей, або душу народу.

В Німеччині багатьох речей не показують по телевізору. На жаль нікого не хвилює те, що відбувається на Донбасі. І на справді ніхто у нас не знає, що там зараз в реальності. Всі думають, що найгірше вже давно позаду.

В даній ситуації ви маєте долати все самостійно. Ви повинні пам’ятати свою ідентичність. І звісно робити щось в мистецтві, музиці, в літературі. Не копіювати, а створювати щось своє.