ІНТЕРВ’Ю ІЗ ГУРТОМ ПОЛИНОВЕ ПОЛЕ

04.05.201916.07.2019 Iryna Kalenska 0 Comments INTERVIEWS

“Повернення та оновлення янголів українського готичного металу”

Текст: Валерія Соколовська

Фото: Олена Кондрашова

Редакція: Ірина Каленська

ПОЛИНОВЕ ПОЛЕ – гурт, створений в далекому 2004 році, коли в Україні вже сформувалась певна цікавість до готичної та дум-метал музики, знав свої злети (сподіваюсь, що вони будуть і попереду) та роки мовчання. Мабуть, саме у Львові з його загадковою історією та місцями, які кличуть тих, хто потребує осінньої та трохи похмурої романтики і мала народитись ця команда. Місто і тепер надихає музикантів ПОЛИНОВОГО ПОЛЯ, які в 2017 році випустили останній реліз. Про нього, а також і про певною мірою апокаліптичні настрої митців, про символізм птахів, які кружляють в їх піснях та про відновлення музикальної та концертної діяльності нам розповів Андрій «Джон» Кіндратович (бас-гітара, вокал-гроул).

Сьогодні музиканти час від часу кажуть про смерть матеріального носія – люди все частіше роблять вибір на користь безкоштовного прослуховування, аніж купляють релізи. Як ви ставитесь до цього?

А.К.: Ставимося із розумінням, бо така людська природа, і коли є можливість щось отримати без зусиль, то так і буде. Диски гуртів, котрі справді подобаються, будуть купувати навіть просто для того, щоб мати вдома у колекції. Тому тут питанння не тільки до людей, а і до музикантів, наскільки їм вдалося завоювати симпатію і зацікавити слухача, щоб носії із їх музикою продавалися. В наші дні абсолютна більшість музики звучить онлайн, рідше – із аудіофайлів на комп’ютері, а із дисків, вінілу або ще й касет взагалі слухають вдома лише гурмани – аудіофіли. Фізичні носії звуку зараз купуються часто як сувенір, пам’ятка, доповнення домашньої музичної колекції.

Які останні концерти ви відіграли? І в цілому чи часто ви виступаєте в порівнянні з 2009-им роком? Наскільки важко вам було зібратись після тривалої перерви?

А.К.: Недавній наш виступ – на “Female Fronted Metal Festival”, організований Daily Metal. Перед тим – на фестивалі у Дубно, а ще до того – у клубі “Теплий Ламповий” у Києві.
Цими роками живих виступів не так багато як, наприклад, в період 2005 – 2009 років. Більшість часу ми працюємо над записами і новими піснями.
Зібратися було справді складно. Це не пов’язано із технічною стороною, не пов’язано із інструментами або часом який треба знайти. Найбільш складно було знайти справжніх нових однодумців і надійних соратників, нових учасників гурту. Але коли вони з’явилися – все стало легко і просто.

Ваша композиція з альбому «On The Edge Of The Abyss» «Сивий Ангел» – це про Україну, чи взагалі про Землю?

А.К.: Швидше друге, хоча не зовсім точно. Цей текст народився під враженням від картини, побаченої у майстерні одного львівського художника. Вона називалася “Старий Ангел”. На ній він був зображений у вигляді старця із білою сивою бородою, котрий дивиться на людей, що зайняті буденною суєтою і приземленим побутом, потонули у жадібності і заздрості. В його очах було зображене таке розчарування і співчуття одночасно, що це запам’яталося, і втілилося у вірш. В перші роки існування гурту його пробували класти на іншу музику, але по-справжньому вдало це вийшло тільки зараз.

Як там на початку був створений ефект горіння вогнища?

А.К.: Це було зроблено під час зведення із бібліотеки звуків, насправді ми нічого не палили). Такий ефект не складно застосувати на студії. Він швидше навіть нагадує звук не вогнища, а старої вінілової платівки. Це допомогло створити потрібну атмосферу, як підготовку до пісні.

Про кінець світу мова йде і в пісні «Каїнові діти» – звідки на вашу думку він може прийти?

А.К.: “Кінець світу” не може настати, може настати кінець нас у ньому. І зробимо ми це своїми власними руками. Земля відновиться після будь-яких катаклізмів, але таких істот, які за останні пару сотень років знищили половину життя на планеті, тут більше не буде. Людина як вид повинна зникнути і ніколи більше не порушувати гармонію природи.
Кінець світу ми влаштовуємо самі для себе морально ще раніше ніж фізично. Бо жодна інша жива істота на Землі не носить в собі такої безперервної внутрішньої напруги, тривоги і негативу, як людина.

В багатьох композиціях ПОЛИНОВОГО ПОЛЯ згадуються птахи, і це не лише на останньому релізі, а, зокрема у пісні «Відьма» – що для вас означає цей образ?

А.К.: Це мабуть виходить підсвідомо при написанні текстів, принаймні явного наміру розповісти щось про птахів в кожній пісні не було. У пісні “Відьма” (це одна із найбільш ранніх наших пісень) є рядок про “пару гарних крил”, він перегукується із піснею Скрябіна. А от пісня “Нічні Птахи” справді про них, текст майже буквально описує те, що було побачено наяву. Однієї пізньої осінньої ночі над Замковою Горою у Львові, де у небо б’є промінь прожекторів телевізійної вишки, я побачив як повільно колами високо кружляють якісь птахи. Пізніше зрозумів, що це були сови. І це настільки цікаво і містично виглядало, що знову дало сюжет для тексту пісні. Ходити ночами і дивитися на небо буває корисно.

Чи є у вас якісь певні тотемні птахи?

А.К.: Ніколи про таке не думали, навіть образ ворона або сови не ставили собі як тотем. Вони швидше як гості у наших піснях, пролітають собі десь над нами вгорі.

Останній альбом дуже мелодійний, але чи будуть ще пісні схожі на «Ту, Що Танцює На Могилах»?

А.К.: Звичайно, пісні зараз виходять досить різноманітні, ми не відчуваємо дефіциту ні ідей, ні нового матеріалу. Що стосується “Тієї, що танцює” – так, гарна пісня, ми її вибрали серед інших із всього старого матеріалу, при тому що майже половину залишили в минулому і наживо зараз не граємо. Завдяки розміру 3/4 вона непогано “качає” на живих виступах.
Чи будуть пісні, схожі на неї – не факт, бо на сьогодні в гурту інший, більш дорослий “почерк”, нові музиканти принесли його із собою. Але для тих, кому подобається саме ця пісня – не хвилюйтеся, вона буде на концертах. Як і інші речі із того ж періоду творчості.

Про творчий процес – як він відбувається? Що ви пишете спочатку (чи що приходить чи народжується) – музика чи текст?

А.К.: Першою зараз пишеться музика, а текст пишеться вже під неї, відповідно до настрою, який вона навіює. Раніше було по-іншому: було декілька готових мелодій і написаних роками раніше віршів, і далі їх підбирали між собою. Це також непоганий спосіб, і багато музикантів так і роблять. Взагалі тут нема якогось найкращого підходу, це швидше залежить від того, хто більш талановитий – композитор чи поет.
Більшу частину музики пише клавішник, він приносить заготовку, основну тему, повністю прописану вдома. Тоді в процес включаються інші музиканти, іде аранжування і вдосконалення. Було 5 чи 6 чорновиків, записаних у “неактивний” період 2010-2016 років. Із них вже одна пісня є готова і увійшла в останній міні-альбом, а решта ще чекають своєї черги.

Може є якісь місця, які вас надихають, чи це може бути щось інше?

А.К.: Від себе можу точно сказати, що так. Львів – таке місто, де крім кафешок, сотень ресторанів і розважальних закладів для туристів, відійшовши на кілька вулиць від центру, можна відкрити для себе дещо набагато цікавіше. Мало заселена місцевість, котру прийнято називати Кайзервальдом, Замкова гора, і далі аж до краю міста – ці місця надихають і можуть багато розповісти тим, хто вміє чути. Ну і звичайно ж, це залежить в яку пору доби туди прийти, бо при сонечку багато таємниць заховані від нас.

В нас небагато готичних команд співають українською, бо є такий погляд, що наша мова не підходить для ряду жанрів – ваша думка про це?

А.К.: Такий погляд не заслуговує на увагу, це дурниця. Ми успішно створювали музику саме такого напрямку україномовною, і вже той факт, що ми з вами зараз тут спілкуємося, свідчить про це. І якщо в когось і досі є такі “погляди”, то ми обов’язково будемо продовжувати це робити далі.

Чи будуть ще пісні англійською?

А.К.: Так, бо це непоганий спосіб розширити аудиторію. В той же час повністю на англійську переходити також не варто, ми думаємо робити або лише частину матеріалу англомовною, а більшість – українською, або в деяких випадках перекладати тексти і записувати у двох варіантах. Англійською писати легше, вона досить прямолінійна і чітка, але передати всю глибину відчуттів і відтінків емоцій, котрі вкладаєш у вірш, можна лише рідною. Тому будуть і тексти, доступні для розуміння всьому світові, так і традиційний україномовний готичний метал.

Останній реліз – відчутний крок до симфо-готики, чи будуть продовжуватись такі починання? Зокрема це помітно у перевиданні Нічних Птахів, там же був підсилений чоловічий вокал.

А.К.: Продовжуватися будуть, бо наразі це те, як гурт прийшов до серйознішого підходу в написанні музики, і яка свіжа кров у нього влилася. Клавішник Андрій Дивозор і драмер Lycane Graven – нові музиканти, і ще троє – із оригінального складу. Басист із гітаристом за час перерви встигли пограти у blаck-metal гуртах, можливо це дало свій вплив і чується у музиці. Гітарист Юрій Круп’як, що змінив мікрофон на свій “рідний” інструмент, має досвід роботи переважно у важких напрямках музики, і в той же час є чудовим мелодистом. Жіночий вокал у нас незмінний, Маріанна із нами від 2007 року. Чоловічий вокал на мій погляд залишився таким, яким і був, єдине що змінилося – ми стараємося менше накладати обидва вокали, а більше чергувати їх, коли текст написаний у вигляді діалогу.

Чи плануються майбутні живі виступи ПОЛИНОВОГО ПОЛЯ? В Україні та/або за її межами? Які у вас творчі плани на цей рік?

А.К.: Зараз вже є заплановані кілька виступів в Україні, але в першу чергу їх будуть оголошувати самі організатори концертів. Щодо виступів за межами – ми б хотіли щоб це були сусідні країни, або Прибалтика, там завжди вдячна публіка. Скучати нам зараз немає коли, в процесі робота над матеріалом на новий альбом, і ще два нові відео. Зовсім недавно було опубліковано “lyric video” на пісню “On The Edge Of The Abyss”, а в найближчий місяць зробимо “прем’єру” нового синглу, який було зведено на “Morton Studio”. Так що чекайте цікавих новин. До зустрічі!