Інтерв’ю: Melanculia — квітень 2026

Автор: Iryna Kalenska

Інтерв’ю з Ніно Сейбл (Nino Sable) (вокал, музика) з гурту Melanculia

Ми раді представити вам MELANCULIA та їхній довгоочікуваний новий альбом «Post Mortem». Альбом, який самі автори описують як «музику воскресіння», відкриває глибоке й інтимне дослідження звуку та емоцій. Створений талановитим Ніно Сейблом, унікальний стиль MELANCULIA — це поєднання мінімалістичної акустичної гітари, примарних синтезаторів і глибоко особистих текстів, що ведуть слухача у невідомі простори між тишею та напругою.

«Post Mortem» — це не просто альбом, а трансформація, воскресіння спогадів, тіней і почуттів, які довго чекали свого прояву. Бачення Ніно Сейбла, вільне від компромісів, створює простір для вразливості, крихкості та краси, що відгукується в кожному, хто бодай раз відчував себе не на своєму місці або самотнім. Поєднуючи у своєму звучанні сонячне тепло Португалії та індустріальну тяжкість Рурського регіону, цей альбом досліджує контрасти — світло і темряву, минуле і теперішнє, тишу і звук.

У цьому інтерв’ю ми глибше занурюємося у процес створення «Post Mortem», його емоційні та символічні шари, а також у філософію музики MELANCULIA. Ми раді поділитися з вами цією інтимною подорожжю та з гордістю відкриваємо для вас світ MELANCULIA. Тож влаштовуйтеся зручніше, пориньте в музику та відкрийте для себе темну, поетичну красу їхньої нової роботи.

«Post Mortem» описується як «музика воскресіння». Що саме тут повертається до життя — минула версія тебе, звучання чи щось ще глибше?

Ніно: Я б сказав, що це все разом — і, можливо, навіть щось більше. «Post Mortem» повертає фрагменти пам’яті, емоційні залишки, давні тіні та спосіб відчувати, який ніколи повністю не зникав. Йдеться не стільки про відродження якоїсь однієї минулої версії мене, скільки про надання форми тому, що весь цей час залишалося живим під поверхнею.

MELANCULIA завжди була твоїм найбільш інтимним проєктом. Чим цей проєкт відрізняється від усього, що ти створював раніше, особливо у порівнянні з AEON SABLE?

Ніно: MELANCULIA є більш прямою, більш відкритою і, певною мірою, більш вразливою. У AEON SABLE відчувається певна колективна сила та ширша звукова архітектура, тоді як MELANCULIA — це ніби самотня кімната, де я можу працювати з тишею, крихкістю та символічними деталями значно особистіше. Це простір, у якому я можу говорити власним голосом, не намагаючись перекладати його для когось іншого.

Ти повертаєшся до MELANCULIA після років тиші — але кажеш, що це не ностальгія. Як це повернення відчувається зсередини?

Ніно: Це не схоже на погляд у минуле. Радше як відкриття зачиненої кімнати, яка чекала на правильний момент. Тиша не була порожньою — це був період визрівання. Тому це повернення відчувається не як ностальгія, а як продовження через трансформацію.

Твоя музика ніби вкорінена в контрастах — сонячне світло Португалії та індустріальна темрява Руру. Як ці два світи сьогодні співіснують у твоєму звучанні?

Ніно: Вони обидва живуть там дуже природно. Португалія дала мені тепло, світло, загадковість і певну емоційну відкритість, тоді як Рурський регіон — більш важке відчуття атмосфери, структури та гравітації. У MELANCULIA ці світи не заперечують один одного — вони загострюють одне одного.

Альбом звучить мінімалістично — акустична гітара, примарні синтезатори, крихкі аранжування. Чи був цей «очищений» підхід свідомим художнім рішенням, чи він виник природно?

Ніно: І те, й інше. Думаю, самі пісні вимагали простору, тому я не хотів обрамляти їх зайвими прикрасами. Водночас я свідомо залишав «повітря» в аранжуваннях, адже крихкість часто може сказати більше, ніж щільність. Тиша між нотами — це також частина композиції.

Ти робиш усе сам — пишеш, записуєш, продюсуєш, навіть створюєш обкладинки. Це повний контроль відчувається як свобода… чи як тиск?

Ніно: Це і те, й інше — залежно від моменту. Свобода, тому що я можу слідувати інстинкту без компромісів. Тиск — тому що кожне рішення лежить виключно на мені. Але я навчився цінувати цю відповідальність, адже вона робить роботу чесною.

Назва «Post Mortem» натякає на рефлексію після завершення чогось. Цей альбом — про завершення, трансформацію чи щось незавершене?

Ніно: Ймовірно, про останнє. Завершення рідко буває повним, а трансформація часто починається ще до того, як ми усвідомлюємо, що щось закінчилося. «Post Mortem» існує в цьому проміжному просторі — після завершення, але до того, як з’являється остаточна відповідь.

Треки, такі як «Emptiness», «Confessions» і «We Are Only Human», звучать дуже особисто. Скільки твого власного життя приховано в цих піснях?

Ніно: Більше, ніж я міг би пояснити прямо, але не в буквальному сенсі. Це не записи з щоденника — це емоційні переклади. У них є сліди прожитого досвіду, але водночас вони належать слухачеві з моменту, коли виходять у світ.

Твої тексти часто описують як «ті, що ріжуть до кістки». Ти пишеш, щоб зцілитися — чи щоб оголити?

Ніно: Думаю, я пишу, щоб зрозуміти, і зовні це іноді може виглядати як зцілення або як оголення. Я не намагаюся ранити заради самого цього, але й не прагну ховатися за комфортом. Якщо щось ранить глибоко, то часто тому, що воно близьке до правди.

MELANCULIA називають «саундтреком для аутсайдерів». Ти й досі відчуваєш, що звертаєшся до тих, хто ніде по-справжньому не належить?

Ніно: Так, безумовно. Думаю, багато хто з нас проходить через періоди, коли відчуває себе трохи не на своєму місці, і музика може стати тихим місцем зустрічі для цього відчуття. Якщо MELANCULIA дає комусь відчуття, що він не зовсім сам у цьому просторі, тоді це для мене має значення.

Твоє звучання поєднує альтернативний рок із готичними відтінками. Ти мислиш жанрами — чи MELANCULIA виходить за межі будь-якої класифікації?

Ніно: Я насправді не починаю з жанрів. Я починаю з атмосфери, емоції та форми, якої прагне сама пісня. Ярлики можуть бути корисними пізніше, але MELANCULIA — це передусім окремий, самодостатній світ.

У твоїй творчості відчувається сильна візуальна ідентичність — темна, поетична, майже ритуальна. Наскільки важливі образи для повного розкриття історії MELANCULIA?

Ніно: Дуже важливі. Для мене звук і образ — це не окремі мови. Візуальний рівень є ще одним способом розширити емоційний і символічний світ пісень, і іноді він відкриває те, що сама музика не може висловити.

Заключний трек «Imago» доступний лише на CD та Bandcamp. Чому залишати щось ексклюзивним у час повного цифрового доступу?

Ніно: Тому що не все має бути доступним усюди й одразу. Мені подобається ідея, що деякі частини альбому залишаються більш інтимними, відчутними, усвідомленими. Фізичний або обмежений доступ може створити інший тип зв’язку з музикою.

Твоя музика часто існує між тишею та інтенсивністю. Яку роль тиша відіграє у твоєму творчому процесі?

Ніно: Тиша для мене — це не порожнеча. Це присутність, рамка, своєрідний слухач. Без тиші інтенсивність втрачає свої обриси. Саме в паузах емоційна вага стає повністю відчутною.

Коли MELANCULIA виходить на сцену — чого варто очікувати публіці: концерту, сповіді чи ритуалу?

Ніно: Мабуть, потроху всього. Думаю, хороший виступ може бути концертом за формою, сповіддю за духом і ритуалом за атмосферою. Якщо ці елементи поєднуються, може статися щось справді запам’ятовуване.

І наостанок — що буде після «Post Mortem»? Це відродження… чи лише початок чогось темнішого?

Ніно: Я б сказав, що це радше поріг, ніж відповідь. Можливо, відродження, а можливо — занурення вглиб, залежно від настрою того, хто дивиться. Найважливіше — що рух не зупинився.

Усі фото: Ruth Herberhold

https://melanculia.de
https://melanculia.bandcamp.com
spotify:artist:2rOhMlIWdV1oiLlfDHqkCg
https://facebook.com/melanculia
https://www.instagram.com/melanculia