Бридкий Орландо (Freak Orlando), 1981

  Комедія, трагедія, чи фарс?.. Така думка крутилася в моїй голові після перегляду фільму Ульріке Оттінгер „Бридкий Орландо”(Freak Orlando) в рамках позаконкурсної програми кінофестивалю „Молодість’2004”. Відбувалося це під час показу ретроспективи фільмів цієї відомої німецької режисерки, „Бридкий Орландо” був третім з переглянутих і тому я перед показом вже трохи знала куди йшла. Але все ж він був найнезвичайнішим з усієї програми.

  Freak – у перекладі з англійської означає „потвора”, „виродок”, але зараз це слово вживається у нас також як іншомовного походження – фрік. В даному контексті у нього навіть дещо інше значення. Зазвичай так називають людей, що виділяються поміж натовпу чимось незвичайним. Їх зовнішній вигляд настільки специфічний, що більше викликає навіть не відразу, а подив. Не менш специфічним є їх світогляд і взагалі відношення до життя.

  Хоча насправді однозначно сказати важко що мала на увазі пані Оттінгер за фільмувавши історію про Орландо. Вірніше в одному фільмі там навіть не одна історія, а цілих п’ять. Пов’язані вони між собою саме присутністю Орландо – мандрівника, подорож якого розпочинається з відвідин міста Фрік-сіті(або ж по-нашому – міста Виродків). Історії дуже незвичайні, сповнені яскравими персонажами і дуже оригінальними сюжетами. Найскладніше – це мабуть переказувати сюжет кожної. В загальних рисах можна, але дослівно – ні в якому разі! Тут кожна людина може зрозуміти все по-своєму, адже символізму у фільмі аж надто багато. Хоча тут все великою мірою залежить від глядача – хтось, подивившись шалений конкурс танців бридких істот незрозумілої статі, сприйме це як нічого не значущу розвагу для глядача, хтось – як комічний режисерський хід, а ще хтось – як інтелектуальну іронію над сучасним суспільством. В цьому фільмі взагалі можна провести багато аналогій з суспільством. Хоча раджу не дуже цим перейматися – більше задоволення отримаєте. Це саме така картина, де більше варто звернути уваги саме на візуальне сприйняття, а не сюжетне. А візуально фільм просто феєричний. Чого тільки варті окремі персонажі – сам Орландо, жінка-дерево, ведуча з оригінальною зачіскою, чоловік-сембернар, сіамські близнючки в рожевому. Оригінальність образів навіть не в їх яскравому зовнішньому вигляді, а в самих характеристиках героїв.

  Дуже цікавим фактом є те, що чоловічий образ мандрівника Орландо грає жінка – Магдалена Монтесума(Magdalena Montezuma). І переконати глядача у своїй „чоловічності” їй вдається на всі сто відсотків. Вродливий(хоч і freak), інтелігентний та вишуканий, трохи сумний і меланхолійний – загалом образ скоріше викликає симпатію, ніж відчуття огидливості до всього, що freak.

  Але, не дивлячись на всю яскравість і візуальну принадність „Бридкого Орландо”, я схильна більше віднести картину до меланхолійної життєвої драми у стилі розквіту символізму. Ну хоч такого жанрового визначення кіно і не існує загалом, але для мене фільм був саме таким. Із задоволенням би переглянула стрічку ще раз, або ж навіть придбала у власну колекцію. Але нажаль такого кіно по телебаченню не показують і в прокат не пускають. Тож якщо випадково натрапите – не втратьте шансу насолодитися Кіном з великої літери. Бажаю приємного перегляду...