header04 forumhead02 forumhead03 logo

Главная | Сделать домашней | Добавить в избранное
Поиск по сайту   Расширенный поиск »
        
Разделы

Архив
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
1234
567891011
12131415161718
19202122232425
2627282930

Рассылка
Подписаться на рассылку:

Опрос
Что нового не хватает порталу для того, чтобы стать более удобным и интересным?
Много новых материалов
Интеграции с социальными сетями
Новий дизайн и структура
Новых посетителей и коментаторов
Меня все устраивает, ничего менять не надо
Результаты
Все опросы



email Отправить другу | print Версия для печати | comment Комментарии (5 добавлено)

Семен Надсон – На ближнім цвинтарі я знаю закуток…

Vasyl Puzanov on Сентябрь 16, 2008

В тот тихий час, когда неслышными шагами
Немая ночь взойдет на трон свой голубой
И ризу звездную расстелет над горами,-
Незримо я беседую с тобой.

Cемен Надсон - В тот тихий час, когда неслышными шагами…


Срібне століття дало життя багатьом видатним поетам, нажаль через велику кількість гідних імен та антиіндивідуалістську спрямованість радянських діячів культури чимало значущих історико-літературних персоналій серед яких, на превеликий жаль, загубився й Семен Якович Надсон було майже забуто . Зараз, якщо провести вуличне опитування, навряд чи хтось скаже хто це такий. Втім, літературознавці та поціновувачі справжньої поезії одразу скажуть чим же ж був примітний цей майстер високого поетичного мистецтва. Семен Надсон своєю творчістю гранично відбив дві провідні тенденції прогресивної опозиційної  філософсько-політичної думки кінця ХІХ століття він був як “полум’яним революціонером”, так і “зневіреним декадентом”. Це дві по суті діаметрально протилежні свідомості боролися в ньому аж до самого ялтинського періоду його біографії, коли вже фактично залишившись покинутим остаточно розчарувався в усьому. Щоб зрозуміти зміст поезії Семена Надсона варто проаналізувати його біографічні відомості.
Народився в Петербурзі 14 грудня 1862 року. Його мати була з шляхетного роду Мамонтових; батько був чиновником; але його не засмоктав бюрократичний повсякдень для душі він завжди займався музикою, але він помер, коли Семенові було тільки 2 роки. Удова залишилася без будь-яких коштів до існування із двома дітьми, його спочатку жила гувернанткою в Києві, потім вдруге вийшла заміж. Цей шлюб був украй нещасливий. У пам'яті поета залишилося незабутнє враження від важких і трагічних сімейних сцен, що закінчилися самогубством вітчима, після чого матір Семена Яковича, разом з дітьми, оселилася в Петербурзі в брата, але незабаром померла. Залишившись на дядька, з яким Семен не дуже знаходив спільну мову, в 1872 році Семен Надсон був відданий до другої військової гімназії (сьогодні другий кадетський корпус), де й закінчив курс. Майже одразу після того як він поступив до Павловського військового училища, він застудився на навчаннях. Лікарі констатували початок сухоти, й його на за кошти армії відправили до Тифлісу, де він провів рік. У 1882 році Семена Надсона призначено підпоручиком у Каспійський полк, розташований у Кронштадті. Це був кращий період його життя.

Військова служба проте дуже обтяжувала Надсона, й він використав першу ж нагоду й пішов у відставку (1884). Кілька місяців він був секретарем редакції видання "Неделя", але незабаром давнє захворювання почало загострюватися й довелося звернутися до друзів за допомогою… Смерть, що відібрала в нього батьків, його єдину музу, прийшла, здавалося, по нього…
Літературний фонд, відправив його спочатку до Вісбадену, потім до Ніцци. Але ані теплий клімат, ані дві болісні операції туберкульозної фістули ноги, які йому зробили в Берні, нічого не змінили, й влітку 1885 року друзі вирішили відвезти його назад до Росію. Повільно вгасаючи, він прожив ще близько півтора року, спочатку в Подільській губернії, потім під Києвом й, нарешті, в Ялті, де вмер 19 січня 1887 року.
За цей час популярність його все росла, видання збірки віршів 1885 року швидко розійшлися, навіть треба було друкувати другий й третій наклади, Академія Наук присудила Семенові Яковичу Пушкінську Премію, ілюстровані видання поміщали його портрет, він одержував безліч листів співчуття…
Право власності на твори Надсона, за його заповітом, належать Літературному фонду, якому він, таким чином, сторицею заплатив за підтримку. Утворений шляхом продажу збірок віршів Надсона "надсоновий капітал" фонду становить близько 200 тисяч рублів. Протягом 28 років із часу його смерті його збірки перевидавалися 28 разів (по 6000 примірників, а останні роки по 12000 ). Цей небувалий успіх багато хто приписував спочатку співчуттю до нещасної долі передчасно загиблого поета й свого роду протесту проти наклепу, що отруїв Семенові Яковичу останні дні життя.
У надсоновій творчості відбився той перехідний настрій, яким характеризується діяльність кращих представників літературного покоління кінця 1870-х і початку 80-х років.
Особливо гарні в художньому плані саме ті вірші, у яких він більше поет, аніж громадянин: : "На кладбище", "В глуши", чудовий "Отрывок из письма к М.В. Ватсон", п’єса "Закралась в угол мой тайком", "Умерла моя муза" тощо...

На кладбище.

На ближнем кладбище я знаю уголок:
Свежее там трава, не смятая шагами,
Роскошней тень от лип, склонившихся в кружок,
И звонче пенье птиц над старыми крестами.
Я часто там брожу, пережидая зной...
Читаю надписи, грущу, когда взгрустнется,
Иль, лежа на траве, смотрю, как надо мной,
Мелькая сквозь листву молочной белизной,
Куда-то облачко стремительно несется.
Сегодня крест один склонился и упал;
Он падал медленно, за сучья задевая,
И, подойдя к нему, на нем я прочитал:
"Спеши,- я жду тебя, подруга дорогая!"
Должно быть, вешний дождь вчера его подмыл.
И я задумался с невольною тоскою,
Задумался о том, чей прах он сторожил,
И кто гниет под этою землею...
"Спеши,- я жду тебя!"- Заветные слова!..
Услышала ль она загробный голос друга?..
Пришла ль к тебе на зов, иль все еще жива
Твоя любимая и нежная подруга?..
Я имени ее не нахожу кругом...
Ты тлеешь, окружен чужой тебе толпою,
Забыт и одинок,- и ни одним венком
Ее любовь к тебе не говорит с тобою...
Жизнь увлекла ее в водоворот страстей
И жгучую печаль, как рану, исцелила,
И не придет она под тень густых ветвей
Поплакать над твоей размытою могилой.
И только этот крест, заботливой рукой
Поставленный тебе когда-то к изголовью,
Храня с минувшим связь, смеется над тобой,
Над памятью людской и над людской любовью!

1884

***
Закралась в угол мой тайком,
Мои бумаги раскидала,
Тут росчерк сделала пером,
Там чей-то профиль набросала;
К моим стихам чужой куплет
Приписан беглою рукою,
А бедный, пышный мой букет
Ощипан будто саранчою!..
Разбой, грабёж!.. Я не нашёл
На месте ничего: всё сбито,
Как будто ливень здесь прошёл
Неудержимо и сердито.
Открыты двери на балкон,
Газетный лист к кровати свеян...
О, как ты нагло оскорблён,
Мой мирный труд, и как осмеян!
А только встретимся, - сейчас
Польются звонко извиненья:
«Простите, - я была у вас...
Хотела книгу взять для чтенья...
Да трудно что-то и читать:
Жара... брожу почти без чувства...
А вы к себе?.. творить?.. мечтать?..
О бедный труженик искусства!»
И ждёт, склонив лукавый взгляд,
Грозы сурового ответа, -
А на груди ещё дрожат
Цветы из моего букета!..

1885


* * *
Умерла моя муза!.. Недолго она
Озаряла мои одинокие дни:
Облетели цветы, догорели огни,
Непроглядная ночь, как могила, темна!..
Тщетно в сердце, уставшем от мук и тревог,
Исцеляющих звуков я жадно ищу:
Он растоптан и смят, мой душистый венок,
Я без песни борюсь и без песни грущу!..
А в былые года сколько тайн и чудес
Совершалось в убогой каморке моей:
Захочу - и сверкающий купол небес
Надо мной развернется в потоках лучей,
И раскинется даль серебристых озер,
И блеснут колоннады роскошных дворцов,
И подымут в лазурь свой зубчатый узор
Снеговые вершины гранитных хребтов!..
А теперь - я один... Неприютно, темно
Опустевший мой угол в глаза мне глядит;
Словно черная птица, пугливо в окно
Непогодная полночь крылами стучит...
Мрамор пышных дворцов разлетелся в туман,
Величавые горы рассыпались в прах -
И истерзано сердце от скорби и ран,
И бессильные слезы сверкают в очах!..
Умерла моя муза!.. Недолго она
Озаряла мои одинокие дни:
Облетели цветы, догорели огни,
Непроглядная ночь, как могила, темна!..

1885

В книзі C.Я. Надсон “Избранное” ще намало цікавих та інтригуючих творів, втім не все що хтось називає вибраним є вибраним для кожного читача.
Моє ознайомлення з творчою спадщиною цього нетипового поета відбулося суто випадково, втім мені вдалося сприйняти його творчість комплексно та він зайняв своє місце у моєму серці… Пропоную Вам, Декілька моїх улюблених віршів цього визначного представника російської класичної літератури. Сподіваюсь вони вам теж сподобаються.



Над свежей могилой.
(Памяти Н. М. Д.)

Я вновь один - и вновь кругом
Все та же ночь и мрак унылый.
И я в раздумье роковом
Стою над свежею могилой:
Чего мне ждать, к чему мне жить,
К чему бороться и трудиться:
Мне больше некого любить,
Мне больше некому молиться!..

1879

* * *
Минуло время вдохновений
И с ним отрадных звуков рой,
И ряд вопросов и сомнений
Один царит в душе больной.

Вся жизнь с ее страстями и угаром,
С ее пустой, блестящей мишурой
Мне кажется мучительным кошмаром
И душною, роскошною тюрьмой.

1878

* * *
Терпи... Пусть взор горит слезой,
Пусть в сердце жгучие сомненья!..
Не жди людского сожаленья
И, затаив в груди мученья,
Борись один с своей судьбой...
Пусть устаешь ты с каждым днем,
Пусть с каждым днем все меньше силы...
Что ж, радуйся: таким путем
Дойдешь скорей, чем мы дойдем,
До цели жизни - до могилы.

1878

Идеал
Не говори, что жизнь - игрушка
В руках бессмысленной судьбы,
Беспечной глупости пирушка
И яд сомнений и борьбы.
Нет, жизнь - разумное стремленье
Туда, где вечный свет горит,
Где человек, венец творенья,
Над миром высоко царит.

Внизу, воздвигнуты толпою,
Тельцы минутные стоят
И золотою мишурою
Людей обманчиво манят;
За этот призрак идеалов
Немало сгибнуло борцов,
И льется кровь у пьедесталов
Борьбы не стоящих тельцов.

Проходит время,- люди сами
Их свергнуть с высоты спешат
И, тешась новыми мечтами,
Других тельцов боготворят;
Но лишь один стоит от века,
Вне власти суетной толпы, -
Кумир великий человека
В лучах духовной красоты.

И тот, кто мыслию летучей
Сумел подняться над толпой,
Любви оценит свет могучий
И сердца идеал святой;
Он бросит все кумиры века,
С их мимолетной мишурой,
И к идеалу человека
Пойдетуверенной стопой!

1878






5458 раз прочтено

Оцените содержание статьи?

1 2 3 4 5 Rating: 4.73Rating: 4.73Rating: 4.73Rating: 4.73Rating: 4.73 (всего 26 голосов)
comment Комментарии (5 добавлено)
  • image Очень хорошая, интересная рецензия! Непременно ознакомлюсь с творчеством С.Надсона более детально)
    (Опубликовано Fata-Morgana)
  • image Дійсно маловідомий письменник в наші часи. Але почитавши його вірші відчуваєш, що його не справедливо забули. PS: Василь молодець, що відновлюєш славу таким не справедливо забутим поетам ;)
    (Опубликовано HDKR)
  • image "Ідеал" запав у душу:) чудова стаття, Василю, так тримати! ;)
    (Опубликовано Sacred_dEVIL)
  • image І я не чув. З творів поданих в статті видно вагомі поетичні шукання, що передували розквіту срібного століття (початок 20 ст.), але мені все ж подобається пізніший його період. Глянувши на фотографію Надсона зразу видно що не військовий:)
    (Опубликовано Mictuk)
  • image Хорошая статья, грамотно написана, интересноы было почитать. Стыдно признаться, но я никогда об этом поэте не слышал.. Надо будет поискать его стихи, в душу очень запали. :)
    (Опубликовано Cheat)
Популярные (за день)
Комментируемые
Рекомендуемые
Команда УГП
image

Юра Лев


корреспондент (пробный период)