header04 forumhead02 forumhead03 logo

Главная | Сделать домашней | Добавить в избранное
Поиск по сайту   Расширенный поиск »
        
Разделы

Архив
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
1234
567891011
12131415161718
19202122232425
2627282930

Рассылка
Подписаться на рассылку:

Опрос
Что нового не хватает порталу для того, чтобы стать более удобным и интересным?
Много новых материалов
Интеграции с социальными сетями
Новий дизайн и структура
Новых посетителей и коментаторов
Меня все устраивает, ничего менять не надо
Результаты
Все опросы



email Отправить другу | print Версия для печати | comment Комментарии (5 добавлено)

В’ячеслав Бутусов, Микола Якімчук – Антидепресант – Яскравий зразок темного, і не тільки, постмодерну

Vasyl Puzanov on Июль 29, 2008

 Наступили дурманные дни. Зябко и пасмурно на душе. За окном обыкновенное межсезонье. Унион сидит под куполом и уже не смотрит на тучу за стеклом, и не смотрит на эти пупырышки, прильнувшие к стеклу и беззвучно взирающие на его сутулую спину. Он отвернулся и делает вид, что непричастен ко всему. А ведь это непосильный труд – учесть всё, чтобы всё без исключения оставить без внимания. И чем больше он делает вид, что он сторонний наблюдатель, тем скучнее и непонятнее ему становится. Как же можно пытаться наблюдать за чем нибудь не глядя, а только выстраивая предположения? Но это всё дурман. Нужно  повернутся к этим капелькам, присмотреться к ним , может они принесли что-то очень важное.

Вячеслав Бутусов – Дни Дурмана (из книги В.Бутусова и Н.Якимчука «Антидепрессант»)

Одразу після розпаду СРСР чимало фахівців з культурології та музикознавства досліджували феномен так званого “Руського року”. Більшість науковців, що було видно в численних телепередачах та документальних фільмах цієї тематики, схилялися до того, що “руські рокери”, то такі собі неодисиденти – прогресивні, гранично західізовані, аморальні та асоціальні. Мовляв головна їхня мета була знищення Радянського Союзу, а їх лірика – суто соціальна й через це до вічного віднести її можна умовно. В цю їхню теорію під амплуа другорядного “борця з режимом” завдяки пісні “Скованные одной цепью” потрапив і В’ячеслав Бутусов.
Втім, як ми вже пересвідчилися, радянська система своє віджила, а рок, нікуди не щез, й навпаки стрімко розвивається – вочевидь рок культура виявилася набагато глибшою та тоншою, ніж вона здавалася вченим. І мета року геть інша – боротьба з духовною убогістю, ницою людською стадністю, сірістю, містечковістю, пересічністю. І, звичайно, В’ячеслав Бутусов, як митець, виявився набагато складнішим за те дещо неправильне та максимально спрощене “наукове” сприйняття цього видатного музики та майстра слова. Так сьогодні можна з певненістю сказати, що В’ячеслав Бутусов вже давно не вписується в межі виключно поняття “руського року”. Так, вже на перших професійних етапах його творчості в складі гурту “Наутілус Помпіліус”, в його творчості були помітні готичні тенденції (пісні: “Город братской любви”, “Падший ангел”, “Я хочу быть с тобой” та ін. ). У період з 1993- 1997 кількість хітових готичних та “dark mood” пісень у Наутілусів істотно збільшилась, в зв’язку з чим можна зробити висновок про чималий вплив цього гурту В’ячеслава Бутусова на розвиток вітчизняної та російської готичної культури та готичних культур інших країн СНД. В той час було створено такі шедеври як “Крылья”, “Дыхание”, “К Элоизе”, “Зверь”, “Умершые во сне”, “Бегущая в даль”, “Нежный вампир”. Після розпаду гурту “Наутілус Помпіліус” пафос творчості В’ячеслава Бутусова докорінно змінився. Він знову повернувся до традиційного для себе “руського року”, разом з тим, слід сказати, що в музично-текстовій концепції його нового гурту “Ю-пітер” з’явилося якесь гіпертрофоване стремління до позитиву, це видно навіть по обкладинках їх альбомів. Певно ця остання тенденція й допомогла В’ячеславову Бутусову та гурту “Ю-пітер” “втиснутися” в POP формат та отримати кілька відомих попсових премій (наприклад премію “Золотой Грамофон”). Втім, як на мене, дарма звинувачувати В’ячеслава Бутусова в остаточній комерціалізації його творчості. Пісні “Песня Идущего Домой” та “Девушка по городу”, незважаючи на свою зовнішню простоту, яка й “підкупила” мільйони слухачів масовокультурної музики, доволі символічні, постмодерні та безумовно змістовні. Вірогідно, в своїй новій творчості В’ячеслав Бутусов остаточно переходить від символізму до постмодерну. Бо ж в останніх альбомах є, наприклад, пісня “Из реки”, яка фактично є певним компромісом Бутусова-символіста та Бутусова- постмодерніста. Втім є і суто постмодерністські пісні такі як, наприклад, “Звездочка”.
Тенденції у музичної творчості культового рок-музиканта майже повністю повторюються і в його літературних працях. Наразі В’ячеслав Бутусов автор двох книг “Віргостан (Виргостан)” (2007) та “Антидепресант (Антидепрессант)”(2007).
На створення першої книги в нього пішло 10 років. Дебютна праця В'ячеслава Бутусова включає три твори: «Веріка (Верика)», «Стани (Состояния)» та «Віргостан (Виргостан)». Перший, за визначенням автора, є «життєва буквальна казка», другий - « малий тлумачний супровідник заповідними життєвими станами», а третій - «життєвий віхтиковий роман». Книга В'ячеслава Бутусова "Віргостан" готувалася до видання протягом трьох місяців і була презентована в Єкатеринбурзі. Як розповів письменник Андрій Матвєєв, спочатку В'ячеслав хотів видати книгу анонімно, але потім плани змінилися, і видання вийшло під справжнім ім'ям автора.«Ця книга певних станів текстів, які я коли-небудь, написав», - прокоментував на прес-конференції В'ячеслав Бутусов. Перша книга здебільшого символічного характеру.
Друга книга В'ячеслава Бутусова “Антидепресант”, написана в співавторстві з талановитим, але відомим у вузьких колах письменником Миколою Якімчуком.
У цієї книги цікава навіть передісторія. Бутусов та Якімчук ніколи не співробітничали і ось – ризикнули. Знайомі вони давно, але в прозаїчний дует утворили тільки десь два роки тому, зустрівшись десь в Царському Селі, де обидва живуть. Відомо, що спочатку Якімчук запропонував відродити епістолярний жанр у натуральному вигляді: тобто брати в руки гусяче перо й писати їм на аркуші, потім запечатувати в конверт і вдаватися до допомоги хлопчика на посилках. Обоє спочатку зацікавились, однак лінь-матінка узяла гору, і вони перейшли до e-mail листування. Поважаючи талант прозаїка, Бутусов послав сусідові своє оповідання на редактуру. А той, недовго думаючи, попросив В’ячеслава відредагувати його, Якімчукові, опуси.
За два роки зібралася цікавенька книжка, що складається зі спільної прози митців; прози кожного з них: прози Якімчука у версії (редакції) Бутусова віршів і пісень В'ячеслава, а також спільних віршів. Перша назва книжки - «Со–искания». До повного комплекту в оформленні «здобувачі» представили ще на форзацах фрагменти своїх образотворчих робіт.
Розповідь про форму та зміст бутусівської частини книги “Антидепресант” можна почати з поетичної імпровізації в дусі деяких поезій з цього видання. Наприклад:

Антидепрессант
Анти
Депрессант
Антидепрессант
Депрессант
Анти

Саме схожі на цей надепатажні віршики-жарти в дусі кострубатого раннього постмодерну певно й мали створювати заявлену в анотації “тиху епатажність”. Ну от пересвідчитесь:
***
– Коле снится! Коле снится!
– Что же всё же Коле снится?
– Колесница, колесница!
– Коли снится колесница,
– Пусть уж лучше он проспится

Або ось:
***
Мальчики насупились,
Девочки отчаялись,
Ешьте дети больше супу,
Пейте больше чаю

Або ось:
***
Всадницы на лошадях
Словно рыбы восседают

Не знаю як вам, а мені тут бачиться виключно сухий епатаж, якого за ще не довге, але дуже плідне існування постмодерну і без того було якщо не надмірно, то точно вдосталь. Втім, книга, на щастя, складається ще багато з чого. Це, приміром, цікаві спільні вірші Бутусова та Якімчука, їх спільна чудернацька проза, інтригуючі Якімчукові інтелектуальні прозаїчні портретні замальовки з життя великих людей, проза В’ячеслава Бутусова, що радує специфічною постмодерністською винахідливістю й глибиною розкриття різних надскладних питання, які по суті вічні. Я навмисно почав огляд книги “Антидепресант” з того, що здалося мені дещо недоречним бо ж більша частина книги все ж таки більше філософська, екзістенціальна навіть моментами готична, а не суто постмодерна. Цю книгу треба читати “між рядків” від початку й до кінця. Я категорично не погоджуюсь з думкою рецензентки Єкатерини Тімофєєвої себто: “…Содержания просто нет, так же, как нет и сюжета, и жанра…” Зміст у книзі є безумовно – передусім ідейний – “в житті завжди є місце для дива” – це головна ідея книги, при чому диво тут розуміється не тільки як щось позитивне,а й щось негативне але таке, що трапляється не щодень, коротше кажучи все доволі натурально. Добре, нехай, головного сюжету і немає але ж книга – збірка тобто стрижневого сюжету може й не бути, а сюжети кожного маленького твору – однозначно наявні. Щодо жанру – можна припустити, що це збірка постмодерних оповідань та віршів. Втім, всі “відсутності” які наче б то помітила оглядачка можна якось логічно пов’язати тільки з прозою В’ячеслава Бутусова. Більшість якої то все ж таки більше вдалі психологічні есеїстичні замітки аніж комплексні оповідання, а один твір який називається “Вопль” взагалі гірший за той “плоський” постмодерн що вже цитувався, він займає сторінку і складається виключно з літер “а”. Годі, полишимо епатаж і хоча б на мить поринемо в світ прози В’ячеслава Бутусова: “ Внутри меня что-то умерло,и, когда из меня вычистили и выскоблили грязь, я стал пустой, как ракушка. Но это не только неприятно, но и очень опасно – носить в себе пустоту. Рано или позно эту пустоту заполнит случайный мусор или, того хуже, – какое-нибудь чудовище. Если я буду стараться, я смогу привлечь на жительство каное-нибудь симпатичное существо. Казалось бы какая раз ница, кто живёт в тебе, лиш бы організм существовал. Но ведь хочется, чтобы о тебе заботились, а не разрушали…”
Або ось:
“Человек с перевернутой головой без подсознания. Он смотрит на меня, перевёрнутого, и сочувственно улыбается. Мне его улыбка кажется скорбной, хотя глаза его по-своему улыбаются. Похоже на своеобразную маску трагикомедии.
Наверное, ему снятся лёгкие сны, этому человеку с тяжелой судьбой. ”
Ну хіба це не чудово? Ну хіба це не чарівно?
Щодо римованих праць В’ячеслава Бутусова, то певно слід сказати, що між текстів його пісень та поетичних постмодерних експериментів зустрічаються дуже цікаві вірші, наприклад:

***
Я начну сначала
Я начну с лица твоего
Нарисую твои глаза
И покрою истинным светом
Остальное в тени
Как в кино без экранного звука
Как в любви на экране небесном
Охраняется луч золотой
Непременным суровым законом
От неверных ехидных услуг

Якімчукова частина книги складається з прозової “портретної галереї”, що складається з маленьких оповідань, в кожному з яких йдеться про якусь відому особистість. Ці оповідання здебільшого інтелектуально-постмодерні, хоча в оповіданнях “Андрей Белый”, “Джордж Харрисон ”, “Константин Бальмонт”, “Леонид Андреев”, “Мацуо Басё” наявні деякі екзистенціальні та навіть готичні мотиви. Наприклад в оповіданні “Мацуо Басё” де старість майстерно поєднується з осінню: “Вот уходим – и я, и осень, – Басё тяжело опирался на кипарисовый посох, листал короткими, выцветшими, чуть голубоватыми глазами. ”
Стосовно якімчукової прози відредагованої Бутусовим, то варто сказати, що вона в певній мірі суголосна “не кращим” літературним пошукам В’ячеслава Бутусова й, на жаль більшість оповідань видаються суто пусто-епатажними… Наприклад оце:

Короткий Роман.
Он и она
Мужчина и женщина.
Чем короче роман,
тем лучше
для всех
участников пиршества

Втім, серед “постмодерних вибриків” можна відшукати й доволі логічні та послідовні втім постмодерні за оригінальністю ідеї гумористичні твори, з яких до речі ще й на 100% складається спільна проза Бутусова й Якімчука. Мабуть саме через ці твори книга і отримала назву “Антидепресант”. Ось один з цих творів (“Восточный цар Саул съел саксаул”) з розділу “Николай Якимчук, редакция Вячеслава Бутусова”:
“Восточный цар Саул съел саксаул.
–Снято! – крикнул режиссер театра и кино Модин Лев Модестович.
Съемочная группа облегченно вздохнула. Ведь это был уже двести пятьдесят седьмой, на этот раз удавшийся, дубль. И – семнадцатый по счету дублер царя Саула.
Предидущие едоки саксаула подались кто куда: одни побежали в пустыню, другие – в политику.
А что вы хотели?
Искусство требует… Жертв. ”
Спілна ж поезія Бутусова й Якімчука має дещо сирий вигляд. Несталий віршовий розмір та занадто абстрактні картини що малює уява при читанні цих творів певно роблять свою справу…
Наприклад:

Пока я царил на розовом облаке,
Вспомнил всю жизнь свою ясноглазую,
Вдохнул свет счастья без горечи.
Родники его, смыслы, наития.
Его тропы рассветные, хвойные…
Брызги лета брусники спелой.

На мою думку книга вийшла доволі цікавою, втім місцями вона аж надмірно епатажна та занадто екстравагантна, хоча не виключенно, що це може бути й перевагою. Книга непересічна, нестандартна, унікальна, а отже справжня з точки зору мистецтва.





6133 раз прочтено

Оцените содержание статьи?

1 2 3 4 5 Rating: 4.69Rating: 4.69Rating: 4.69Rating: 4.69Rating: 4.69 (всего 13 голосов)
comment Комментарии (5 добавлено)
  • image Довольно любопытная статья. Содержание н высоте, стиль написания - тоже. Буду искать книгу. :)
    (Опубликовано Cheat)
  • image “руського року” - таки російського. гарно написано,дізналася дещо нове, бо ж таки не дуже захоплююсь Бутусовим, а нині він зовсім спопсився. ІМХО.
    (Опубликовано Varvara)
  • image Непривычно читать о русском на украинском... Вообще, удивляюсь сколько всего начали соотносить с готикой...
    (Опубликовано Blake)
  • image Интересно,содержательно,хорошая статья!
    (Опубликовано Серега)
  • image Цікаво змістовно, хороша стаття.
    (Опубликовано Гонза)
Популярные (за день)
Комментируемые
Рекомендуемые
Команда УГП
image

Kostiantyn DarkStalker


Корреспондент, фотограф