header04 forumhead02 forumhead03 logo

Главная | Сделать домашней | Добавить в избранное
Поиск по сайту   Расширенный поиск »
        
Разделы

Архив
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930

Рассылка
Подписаться на рассылку:

Опрос
Что нового не хватает порталу для того, чтобы стать более удобным и интересным?
Много новых материалов
Интеграции с социальными сетями
Новий дизайн и структура
Новых посетителей и коментаторов
Меня все устраивает, ничего менять не надо
Результаты
Все опросы



email Отправить другу | print Версия для печати | comment Комментарии (0 добавлено)

Євро-2012 у стилі Апокаліпсису

Lena on Июль 05, 2012

А ви вже підготувалися зустрічати Апокаліпсис? Навряд  знайдеться багато оптимістів, які у відповідь на це питання весело та по-піонерськи завзято вигукуватимуть: «Завжди готовий!». А до Євро-2012? Можете не відповідати. Немає значення: вірите ви у пророцтво майя про кінець світу чи сповідуєте хіліастичні ідеї,  фанатієте від футболу чи затято граєте в шахи, просто прочитайте нову книгу Л. Дереша «Голова Якова».

У цій алхімічній комедії переплетено стільки цікавих речей, що навіть важко з чогось конкретного розпочати. Тому почну власне з голови. Голови Якова. Чого тільки у ній не було: круки, які оселилися там у Краківській консерваторії, параноїдальні думки про кохану Ірену, яка є чи то примарним фантомом, чи то ефемерним результатом  діяльності уяви,  дивовижні акорди геніальних симфоній та примітивні звуки з рекламних роликів. Але якось Яків запечатав думки про музику пентаграмою. Так, саме пентаграмою – символом  піфагорійців. Головний герой справді боїться десакралізувати музику, тому з особливим трепетом юного піфагорійця вивчає, прагне пізнати усі її закони, як науки, та примхи, як жінки. Навіть обкладинка книги символічна у цьому контексті. У центрі дивного символу, який дещо схожий на переплетення цифр «6» і «9» зображена нота.

З кожною прочитаною сторінкою голова Якова все більше і більше асоціюється з майянським м’ячем, яким грали у тлачтлі. Можливо, причина у частих посиланнях автора на давню культуру народів доколумбової Америки? Навіть одну з героїнь книги він так називає – Майя. Збіг?  Саме гра у тлачтлі мала релігійний підтекст: переможцям надавалася велика честь бути принесеними у жертву великим богам. М′яч визначав долю людей. Голова Якова із своїми геніальними музичними ідеями вирішила ж долю свого господаря: Маестро стає у певному сенсі жертвою, він повинен написати симфонію до Євро-2012 на замовлення темних отців та Великого Богуса.

Тож хто такі темні отці? Важко зрозуміти, чи турбує це питання самого Якова, але от читачу не дає спокою протягом усієї книги. Сили Хаосу? Масони? Пересічні олігархи з товстими пузами та гаманцями? Автор не дає відповіді.  Відомо лише одне: їм потрібен Яків, їм потрібна його голова, бо їм потрібна симфонія. Та чи це симфонія до відкриття Євро? Можливо, симфонія до зустрічі кінця світу?

Безперечно, Київ стане початком апокаліпсису, можливо, навіть джерелом. Але навряд причиною цьому буде дивна симфонія, яку замовили темні отці. Столиця ще до Євро стала «Аїдом, ураженим випарами амнезії». Богус натякає, що усі човни пливуть на північ, Ніл тече на північ, у царство забуття. Здається, царством забуття став Київ, який не відрізняється від Аїду та привидів, що його населяють. Вбити уже мертве неможливо. Тому автор відкрито вказує на те, що апокаліпсис починається з кожної істоти. А найжахливіше те, що кінець світу приховує свою потворну сутність у банальних рутинних речах та діях. Ми далі продовжуємо їсти чіпси, пити кока-колу, чатитися із псевдодрузями,  обмивати кістки та «обгризати» померлого на поминках, споживати продукти мейнстрім-кудьтури,  дико і жадібно довіряти, як це робила наївна офіціантка з етно-кафе Яна, і не помічаємо, що апокаліпсис гряде. Ось він на порозі. І не потрібно навіть глобальних природних катаклізмів, достатньо позбавити людство телебачення та Інтернету.

Апокаліпсис – це метаморфоза-мутант. Змінюється все: людські душі, думки, стосунки. Напевно, видозмінюється навіть смак і функція кави і цигарок: раніше тютюн дарував тольтекам довголіття і мудрість, а зараз «МОЗ попереджує…». Дереш не просто переосмислює і викладає своє бачення кінця світу, він формує власну апокаліптичну систему. Для автора передвісником,  точніше, однією з ознак апокаліпсису стають елегантні катафалки та клаксонисті труни на колесах. Саме в цих матеріальних коконах ми хоронимо самі себе, закутуємося у ковдри зовнішніх принад, а тим часом павук апокаліпсису випускає свої хеліцери і висмоктує всі соки людяності та альтруїзму.

До Якова теж невідворотно наближається внутрішній апокаліпсис. Він продався темним отцям, він повинен написати твір, який йому огидний, він повинен зрадити музиці – своїй єдиній родичці, своїй дружині, своєму божеству, яке навіть на похоронах батька було поруч з ним! Хлопець розуміє, що після останньої ноти цієї симфонії настане початок його кінця, тому відтягує час, робить все: дивиться американські серіали, годинами блукає просторами всесвітньої павутини, але замовлення темних отців не виконує. Ця справжня криза особистості та свободи підказує, що Любко Дереш звертається до ідей екзистенціалізму. Автора цікавить драма свободи окремої людини та усього людства в цілому. Більше того, Дереш формує кілька принципів, що є своєрідними сентенціями релігійного екзистенціалізму. Зокрема автор наголошує, що циклічність – основа світобудови, тому наш Маестро (трохи перегукується з булгаковським героєм, чи не так?) здійснює благо, «підтримуючи неперервність». З іншого боку метафізика циклічності входить в антагонізм з ідеєю автора, що куб – основа всесвіту, зовсім не ідеальна сфера, а кострубатий паралелепіпед визначає геометрію світобудови.

Найважливіше те, що Любко Дереш не втрачає почуття гумору, коли пише про такі глобальні та серйозні речі. З неприхованою іронією він говорить про нездоровий потяг людства до а-ля філософських вчень, езотеричних знань та психонетики: то люди роблять  психомакіяжі та психозачіски, то комп’ютер входить  у стан самадхі,  то охоронець йде у севадари. Мабуть, таке спотворене сприйняття таємних знань невідворотне призведе до краху моралі, святості, містерій.

Та чи існує антиапокаліптичний рецепт? Так, чарівний еліксир є.  Сам автор нам підказує: «Хто шукає Бога – знаходить себе, хто шукає себе – знаходить Бога». Шукайте себе або шукайте Бога. Так робив Яків. У фінальній сцені Маестро їде на віслюку, як відомий герой  біблійної історії. Мабуть, Маестро все-таки знайшов і Бога, і себе. 



3150 раз прочтено

Оцените содержание статьи?

1 2 3 4 5 Rating: 4.71Rating: 4.71Rating: 4.71Rating: 4.71Rating: 4.71 (всего 7 голосов)
comment Комментарии (0 добавлено)
Популярные (за день)
Комментируемые
Рекомендуемые
Команда УГП
image

Dmitriy Zatkovsky


Специальный корреспондент в Канаде / reviewer