header04 forumhead02 forumhead03 logo

Главная | Сделать домашней | Добавить в избранное
Поиск по сайту   Расширенный поиск »
        
Разделы

Архив
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
1234
567891011
12131415161718
19202122232425
2627282930

Рассылка
Подписаться на рассылку:

Опрос
Что нового не хватает порталу для того, чтобы стать более удобным и интересным?
Много новых материалов
Интеграции с социальными сетями
Новий дизайн и структура
Новых посетителей и коментаторов
Меня все устраивает, ничего менять не надо
Результаты
Все опросы



email Отправить другу | print Версия для печати | comment Комментарии (1 добавлено)

Іван Аксьонов – Готи. А чи готи?

Vasyl Puzanov on Апрель 30, 2009

А еще этот здоровый, как его, друг твой – Леопардов. Он ведь тоже гот?

– Гот, конечно. Нормальный пацан.

Иван Аксенов – Готы

 

Цей, найімовірніше, Інтернет-роман п'ять років тому викликав сильний резонанс не тільки суспільний, а й серед представників готичної субкультури. Однак, сповнившись бажання прочитати хоча б одну, але більше менш повну, критичну роботу про цю літературну працю, автор цієї рецензії потонув у кілометрових каментах так і не зумівши відшукати бодай щось докладне.

 

Роман, поза сумнівом, заслуговує на увагу, хоча б з тієї позиції, що це, по суті, одна з перших несубкультурних книг, які претендують показати сутність готичної субкультури, хай і суб'єктивно, але все ж.  Звичайно, намагатися показати сутність і показувати її - дві зовсім різні речі. Але погодитеся, сам факт існування такої ідеї у цивіла вже дуже приємний.

 

Почати міні-огляд цього твору варто, мабуть, із назви, і, можливо, тієї ідеї, яку автор заклав як у назву, так й у сам роман. Роман названо - «Готи». Чому саме така назва, яка інтригує читача-обивателя й цікавить читача-інтелектуала обрана Іваном Аксьоновим? Як би банально це не було, але цей вибір пов'язаний з певною модою на готику-субкультуру в перші п'ять років XXI століття.

 

Не є таємницею, що приблизно на 2002-2004 роки припадає одна з найбільших епідемій «херства» у СНД. Саме тому з тих пір, саме саме херки у свідомості добропорядних громадян СНД непохитно одержують найменування «готи». Саме на цю тему й написаний роман письменника І.Аксьонова. Адже, по суті, більшість описаних у романі персонажів мають навіть із розхожим готичним стереотипом максимум візуальну відповідність, але аж ніяк не відповідність інтелектуальну, умонастроєву або естетичну в цілому. Той факт, що цей роман - повний і докладний опис російського херства підтверджує й автор «Трактату про херок.» одного з відомих трактатів про це ганебне явище.

 

Однак, якщо з розкритим вище компонентом сюжету (темою «готів») все, здається, зрозуміло. То образи трьох друзів - головного героя Благодатського і його товаришів: Неумержинського й Леопардова можливо трактувати зовсім по-різному. Причому, не виключено, що трактувань різного роду може бути навіть десь з дюжину. Автор цієї рецензії не вважає за потрібне перебирати якісь можливі, але суто гіпотетичні й слабко підкріплені текстом трактування. Саме тому він зосередиться на трьох найймовірніших, і при потребі, легко підтверджуваних цитатами трактуваннях.

 

Перше трактування: три персонажі представляють снобів-негідників, які прикинувшись готами, досягають у середовищі зіпсованих і депресивних підлітків своїх лихих цілей. Тим самим доводячи, що готика в уявленні звичайної людини (читай херство) украй шкідлива.

 

Друге трактування: три персонажі символізують деградацію, антидержавну настроєність й асоціальність нової інтелігенції Росії в якої фактично «мета виправдує засоби»: розпуста це звично, красти не соромно, бити представників закону почесно й приємно, расизм й антисимитизм - природно, а ексгумація чиїхось могил заради взиску - нормально.

 

Третє трактування: три персонажі в розумінні автора персоніфікують теперішніх готів, вони представники творчих професій, досить цинічні й у здоровій мері песимістичні. Вірогідно що, прізвища Благодатський, Неумержинський, Леопардов - говорящі. Благодатський - прагне до благодаті, і знаходить її. Неумержинський - майже завжди „виходить сухим з води”. Амбіційний Леопардов здається саме завдяки своїй леопардовій гордості досягає успіху в музиці. Прізвища головних героїв, ймовірно, за авторським задумом, мають відбити аристократичність теперішніх готів (або просто художників, у широкому розумінні цього слова, на тлі обивателів).

 Вони - справжні нонконформісти, ненавидять державу, а також зневажають моральні норми жлобського суспільства. Але в такому випадку готика в загалі має вкрай негарний вигляд. Якщо не сказати - гидкий. У цьому випадку автор надягає маску великого знавця субкультур. Стає ревним критиком шкідливої готики. Автор фактично робить висновок, що готи це або дурні діти або великі моральні виродки-нехлюї.

 

Але неозброєним оком кожному, хто хоч якось рухає готику вперед, видно, що якщо це й була спроба об'єктивної критики готики, як субкультури, то вона із тріском провалилася , втім незважаючи на цей, можливий провал авторського задуму роман вийшов якісним дослідженням, про херство й удавання в готичній субкультурі, просякнутим здоровим сарказмом. Всі, кому цікава тема херства, й хто не боїться постмодерних прийомів, великої кількості нецензурної лексики, вульгарного натуралізму, що часом межує із відвертою порнографією, можливо знайде для себе в цьому романі щось цікаве.

 



6409 раз прочтено

Оцените содержание статьи?

1 2 3 4 5 Rating: 3.82Rating: 3.82Rating: 3.82Rating: 3.82 (всего 33 голосов)
comment Комментарии (1 добавлено)
  • image Читал это "творение" ужас да и только...настоящее пособие по херству с порнухой вперемежку
    (Опубликовано Veltice)
Популярные (за день)
Комментируемые
Рекомендуемые
Команда УГП
image

Eugenia olalla


Координатор Gothic Journal - www.gothic.com.ua/gothicjournal