Цикута (2002)

  «Страх і ненависть по-українськи» або наркотики вживають не тільки в Лас-Вегасі. І художнє кіно про наркотики знімають не тільки американці. Українці також на це здатні. Особливо молоді кінематографісти. Одним з таких сміливців виявився Олександр Шапіро. За українських умов в кінематографії це можна вважати подвигом – знімати фільм, який не вийде в широкий прокат і який навряд-чи хто наважиться випускати на відео-носіях. Але митцю немає перепон й тому такий фільм було знято. Навіть бульше того – видано на VHS, але з обмеженнями для аудиторії. Воно й не дивно – у фільмі знімалися справжні наркомани. Принаймні така інформація не раз пробігала у засобах масової інформації. А ще у фільмі дійсно насправді вживають наркотики.

  Олександр Шапіро – людина, яка ніколи не вчилася на режисера. Він починав свою діяльність в кінематографі з маленького – кліпів. Саме тому зараз у його фільмах часто присутня так звана кліпова манера зйомки. Стрічки, що зроблені даним способом, вирізняються шаленим монтажем і різними неймовірними ракурсами відеокамери. Іноді це спрацьовує навіть краще, ніж дорогі спецефекти. А враховуючи те, що це перший фільм Шапіро і бюджет його був невеликим, то використання кліпової манери цілком логічне і виправдане.

  Сюжет побудовано на історії наркоторговця з чудовим поганялом Бароко. Один день з його життя. З купою клієнтів, наркотиків і їх психоделічних подвигів. Місцями все трохи напружено, місцями просто божевільно, а загалом – гарна можливість вловити атмосферу залежності, коли цілий день йде на те, щоб знайти що покурити/вколоти/нюхнути. Можна навіть сказати – повчальне кіно.
 

  Досить багато у «Цикуті» й філософських моментів, коли сам автор-режисер розмірковує про життя, поняття «сьогодні-тут-взагалі», «минуле-майбутнє» і багато чого іншого. Іноді не просто цікаво, а навіть і корисно. Та ще й зважаючи на те, що сам Шапіро людина дуже не проста…

  Також слід зазначити, що фільм знято у «класичноукраїнському» стилі, тобто він чорно-білий (хоча навіть скоріше не зовсім чорно-білий, а використано такий популярний останнім часом ефект, як sepia*). Наразі більшість відомих вітчизняних шедеврів якраз і є двоколірними – така специфіка сучасного українського поетичного кінематографу. Що аж ніяк не слід сприймати за мінус – перш за все це додає оригінальності і змушує акцентувати увагу не на кольоровій картинці, а на сюжеті.

  Перший фільм вже популярного і відомого київського режисера Шапіро справляє гарне, але водночас і трохи епатажне враження. Потенціал помітно великий, аби тільки була можливість його повністю використати. На це варто дуже сподіватися і тримати кулаки за українське кіно. Тим більше, якщо це таке кіно. «Врешті решт, все розчиниться у всьому...»

*sepia – (з англ. «яскраво-коричнева фарба») – ефект плівки, що використовується у фото та відеозйомках; дає коричневу гамму зображення (по суті та ж чорно-біла плівка, але замість чорного – коричневий).