header04 forumhead02 forumhead03 logo

Главная | Сделать домашней | Добавить в избранное
Поиск по сайту   Расширенный поиск »
        
Разделы

Архив
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
1234
567891011
12131415161718
19202122232425
2627282930

Рассылка
Подписаться на рассылку:

Опрос
Что нового не хватает порталу для того, чтобы стать более удобным и интересным?
Много новых материалов
Интеграции с социальными сетями
Новий дизайн и структура
Новых посетителей и коментаторов
Меня все устраивает, ничего менять не надо
Результаты
Все опросы



email Отправить другу | print Версия для печати | comment Комментарии (0 добавлено)

Виступ Юрія Іллєнка на прес-конференції "Бойкотоване кіно"

Maryna Evilly on Февраль 22, 2005

Юрій Іллєнко
(Режисер, оператор, сценарист, актор).

  Я вже не діючий режисер, я вже не діючий професор, хоч в мене... Так, для того, хто не знає, один випуск майстерня операторська в кінці... початку 70-х і чотири майстерні Карпенка-Карого. Я абсолютно категорично не погоджуюсь з Мусієнко Оксаною Станіславівною про рецептурну розмову взагалі з мого боку. Це абсолютно неправильна позиція, яку я ніколи не поділяв і поділяти не буду. І це, знаєте... коли звучать такі слова я завжди згадую таку класичну формулу про кінокритику, яка все життя хоче пересісти із заднього сидіння за кермо. За кермом сидить кінорежисер, а той, хто сидить на задньому сидінні, хай там і сидить. Краще його викинути взагалі.
  Склалося так, що от протягом принаймні 14-ти років преса, кінокритика, ті люди, які мали би совість, сили і право підтримувати національного виробника, в тому числі і молодь, в тому числі і студентів, студентське кіно, дуже завзято знищувала їх. Не знаю з яких причин – причин може було багато. Але це можна зараз згадати цю ситуацію. Все-таки, ви знаєте, є кілька способів розглядати твір – можна розглядати як задум авторський, аналізувати це, можна розглядати як власне твір, тільки співвідношення, так сказати, формальні ознаки, а можна розглядати як реакцію глядача на цей твір. Це буде всі різні аналізи. Але треба розглядати все-таки в контексті того, куди цей твір, де цей твір опинився. Ми опинилися в фантастичному контексті – і молоде кіно, і студентське кіно, і старе кіно – ми опинилися в контексті гетто, в контексті знищення національної культури. Революція, яка відбулася, це власне була революція, яка повстала проти цього, саме проти цього. Революція була не за Ющенко, не за Тимошенко, не за там інших вояків пролетаріату, а революція була інспірована тим, що люди просто не захотіли вже жити в ситуації, коли їх відлучили від власної культури, від власної самоповаги, від власної праці. Оце, в принципі, все як краплі води відбувається в ситуації з кінематографом.
  Слухайте, за ті роки, які я був в Карпенка-Карого, моя майстерня, паралельні майстерні пройшли сотні-сотні фантастично обдарованих людей. Практично всі отримали дуже кваліфіковану освіту. Я можу сказати, бо мені довелося дуже близько познайомитись з програмам і формою навчання майже у всіх кіношколах світу – Лос-Анжелес, Берлін, Мюнхен, Париж і таке інше. І можу сказати, що та освіта, яка дається у нас, на нашому жалюгідному, бо просто без грошей ми працюємо, не фінансує держава це, просто не фінансує, роками не фінансує – на пальцях виходить треба передавати те, що ти знаєш. І не зважаючи на це методологія установки професії у нашій кіноосвіті настільки класична, не нами розроблена, а ще розроблена в такій великій кіношколі як ВДІК великими майстрами і все-таки ми її вдосконалили і змогли щось добитися, що в нас маленький отой приклад, який навів Михайло – призи студентів, призи – це вражає. Це свідчення чого? Це свідчення не тільки високого професіоналізму і таланту, а це свідчення того – призи на міжнародних фестивалях, я маю на увазі, я був головою багатьох міжнародних кінофестивалів, чи членом жюрі багатьох міжнародних... і те, що сказала Валентина Романівна та пані Мусієнко, що рівень наших студентських фільмів, наших молодих фільмів практично завжди був вищий. Вищий, бо тут все-таки ми даємо професійні навички, дуже високі професійні навички. Це одна проблема. Проблема – ніби існує фантастично підготовлених для роботи, готових принести, сказати своє слово. Не маєте ви права, Оксана Станіславівна, взагалі говорити так, чи не так. Це вони говорять. Вони говорять те, що їм треба сказати і так, як вони хочуть це сказати. Почуйте це! Зрозумійте це! А не видавайте рецептурні поради як нам треба робити. Це не можна говорити нікому! Не мені, старому... козлу, не вам молодим... козлятам. Я тут вибачаюсь.
  Молоде кіно – студентське, молодих кінематографістів – повинні скласти просто велику подяку моєму брату молодшому (Михайлу Іллєнко) за те, що протягом багатьох років, практично в режимі рукопашної бійки з тими, хто... в кого можна вирвати з кишені ці жалюгідні копійки, щоб орендувати екран, проектор, приміщення і таке інше, зробити копії фільмів. 9 років – ну я це знаю, бо я його брат. Знаю як він просто... я кажу – Міша, ще один фестиваль і я тебе прокляну, я тебе просто... Що ти робиш? Це самогубство, просто самогубство – в такому режимі працювати. Саме за одне – все-таки частина, мала частина цього потужного молодіжного кіно все-таки пред’явлена і живе. І дуже начасі пред’явлена.
  Зараз наступають доленосні просто дні для українського кіна. 23-го (лютого) буде слухання у Верховній Раді. Що це таке? Це спроба тим людям довести, тим людям у Верховній Раді, які власне і загубили кінематограф український, бо саме у Верховній Раді знаходяться всі ті, хто володіють каналами, володіють відео-ринком і володіють кіноекранами України – там вони знаходяться. Вони всі, я таки ще одне слово скажу, а це – олігархи, вони всі олігархи. Кіно у Верховній Раді, національне кіно, не лобіює жоден. Нема лобіста українського кіно у Верховній Раді України. І спроба перед всією Верховною Радою зробити стриптиз і довести їй, що це відсутнє українське кіно не тому, що воно бездарне, як на кожному кроці доводить кожна газета, якою навіть підтиратися не хочеться. Я це знаю на власній шкірі. 18 тисяч убивчих рецензій – да я плевать на вас хотел, на ваше мнение, господа из этих журналов и газет. Плевать хотел! Я знаю, що я зробив, але 18 тисяч! Слухайте, люди добрі, і це все і на вас те ж саме. Чому, я питаю – чому? Тільки тому, що кінематограф – це такі великі гроші? А це великі гроші, ви знаєте, крутяться, це шалені гроші крутяться. Навіть тільки на Україні. Вони всі зараз вимиваються закордон України. Ні, це не тільки великі гроші, це ще формування національної культури. Саме це і не хочуть дозволити Україні, молодій Україні – формувати свою власну культуру. А ви її вже робите. Оце, оцей каталог (каталог фестивалю «Відкрита ніч» - Evilly) – це потрясаючий внесок, потрясаючий! Як сталася революція? Одне незадоволення, друге незадоволення, третє незадоволення. Коли я писав свій опус, то вони сміялися, коли я сказав – УПА. Єдиний вихід – повстанська інформаційна армія. Сміялися. Слухайте, вони зібрались на Майдані всі. І тому оця молода енергія, яка є в вас, в цих, ось в цьому каталозі, вона все одно вже все змете. Це абсолютно... Я вам просто... Знаєте, як кажуть – «не в гроб сходя благословен». Я вам це довожу. От все своє життя – спершу я потерпав від того, що молодий, це було років до 60-ти, потім я потерпав, що я значить знущаюсь з молоді. І ця тотальна спроба стравити старше покоління, яке стоїть перед вами у вигляді професорів у нашому інституті, із молоддю, яка ніби проти цих професорів повинна боротися – та ради бога, будь ласка, щоб тільки любили кіно.
  І все-таки, закінчую, у ці доленосні моменти, які будуть відбуватися, ми зведені в принципі кінематографістами, які розібралися що до чого, до дуже простих речей – треба в цій державі запустити закони, закони, які відомі в тих країнах і працюють в тих країнах, в яких кінематограф в свій час був в такому самому положенні, скажімо, після війни у Франції. Вони створили захист цих законів. Коли цей закон про кіно, який згадується, поступив у Верховну Раду, коли всі ці положення захисту на слухання не вийшли ці положення, їх викинули, викинули ще до сесійної зали з цих законів. Закон... більш дурного закону, ніж закон про кіно, я в своєму житті... там лише епітети – як гарно, кіно – це гарно, це прекрасно – і все, більш нічого. Жодного пункту про те, як він має працювати в ринкових умовах, ні. Розробили ці закони, подарували Росії, Росія їх запровадила і процвітає кінематограф. Не буду говорити про якісну частину – він процвітає. Може статися так, що ці закони 23-го числа, поправки вірніше, бо закон один проти одного може бути зведений до одного якогось закону, або кодексу законів про кіно. Він розпорошений про податкову там, авторські права, про структури і т. д., і т. д. Але чи ці закони будуть нарешті прийняті? І це не все.
  Перше, що заперечує, скажімо, директор, генеральний директор кіностудії Довженка – він заперечує, що ви існуєте. Неодноразово і безкінечно він заперечує, що взагалі не існує. Пан Балаян в стінах цього університету теж сказав, задекларував – нема у нас ані сценаристів, нема у нас ані режисерів, нема у нас ані акторів. Акторів не знають наших тому, що вони знищувались нашою пресою. Так, як знущалася преса над нашими акторами, не над ким вона не знущалася! Як ви думаєте, якщо кожного ранку говорити як «Отче наш» що існує лише Мел Гібсон і там Кейдж, так, вони дійсно хороші актори, але це американські актори. Я прочитав недавно в одній книжці фантастичну фразу, як намагався один письменник зробити свій бестселер сценарієм в Голівуді. Продюсер йому відмовив з однієї причини, сказав – у вашому проекті нема жодного персонажа, з яким мій американський глядач може себе ідентифікувати. Все. З ким можемо ми себе ідентифікувати в кінематографі, якого не існує? Я не хочу себе ідентифікувати з... «Основний інстинкт», цей, як його... Дуглас. Не хочу, ну не хочу. Вибачайте. Але всі зусилля, які направлені на те, щоб сваритися між собою, між старшим поколінням – я сказав, я вже нічого не знімаю, мені не треба визнання майстерності – а не об’єднаємось зусиллями в ці рокові моменти, ці фатальні моменти для нашого кінематографа. І все-таки, якщо не будуть прийняті ці закони і структура, яку пропонує кінематограф – треба вийти на Майдан. Все. Вийти на Майдан. І розказати там на Майдані про Швецію, розказати там про Клемон-Феран, про те, що нас загнали, нас – культуру України, кінематограф України – в гетто. І не хочуть звідти випускати, бо це економічно небезпечно для тих, хто набиває фантастичні кишені на телеканалах та на відеоринку.


Виступ на прес-конференції
«Бойкотоване кіно»
19.02.2005 р.
присвячено підсумковому
позачерговому фестивалю
«Відкрита ніч. Дубль 9»



4443 раз прочтено

Оцените содержание статьи?

1 2 3 4 5 (всего 0 голосов)
comment Комментарии (0 добавлено)
Популярные (за день)
Комментируемые
Рекомендуемые
Команда УГП
image

Valeriy Zangezi


Корреспондент в Санкт-Петербурге. Рецензент.