header04 forumhead02 forumhead03 logo

Главная | Сделать домашней | Добавить в избранное
Поиск по сайту   Расширенный поиск »
        
Разделы

Архив
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
1234
567891011
12131415161718
19202122232425
2627282930

Рассылка
Подписаться на рассылку:

Опрос
Что нового не хватает порталу для того, чтобы стать более удобным и интересным?
Много новых материалов
Интеграции с социальными сетями
Новий дизайн и структура
Новых посетителей и коментаторов
Меня все устраивает, ничего менять не надо
Результаты
Все опросы



email Отправить другу | print Версия для печати | comment Комментарии (0 добавлено)

Гамлет: боротьба з примарами

Вaronessainred on Ноябрь 16, 2014

Класична драматургія завжди займає важливе місце в репертуарах всіх театрів світу. Проблематика творів В. Шекспіра торкається настільки вічних проблем, що у весь період історичного розвитку людства загалом й виокремлено будь-якого народу має значення для соціуму. Взаємозв’язки між окремими індивідами, певними групами або навіть державами – в основу всіх творів Шекспіра покладено складний соціально-політичний підтекст, що ґрунтується на реальних подіях та в тій чи іншій мірі трактує значення певних історичних особистостей. Протягом всього періоду існування п’єс автора численні постановники створювали вистави, які розкривали певні аспекти його драматургії, по-різному представляючи персонажів й історичні події (часто мала значення політична ситуація та кон’юнктурні правки). Друга половина ХХ ст. значно оновила традиційні уявлення про театр і мистецтво загалом, змінила звичні прочитання шекспірівських п’єс, трактовки образів персонажів. ХХІ ст. привнесло новітню проблематику в багато п’єс класичного репертуару: руйнування людством екосистеми, глобалізація в усіх сферах життя і боротьба з нею, самотність особистості в техногенному соціумі, заміщення штучним розумом людського. Описувана політична боротьба набувала рис конкретних держав, партій. Деякі режисери та художники-постановники трактують ролі героїв шекспірівських п’єс як представників неформальних субкультур, що борються проти встановлених суспільством норм поведінки. 
Вистава «Гамлет» Одеського Українського академічного драматичного театру ім. В. Василька значно метафоризована, вона демонструє не тільки боротьбу Гамлета проти Клавдія лише як сліпу помсту сина за смерть батька, а розкриває внутрішні й зовнішні бої всіх героїв п’єси. Режисер-постановник – Дмитро Богомазов, художник-постановник – Олександр Драгунов, режисер пластики – Лариса Венедиктова. Кожен персонаж має своє світосприйняття, і, часто не розібравшись в ньому самостійно, прагне залучити до нього інших. Автори вистави на прикладі всесвітньовідомої п’єси аналізують питання непорозуміння в родині, де відсутні такі поняття, як повага до точки зору іншого й підтримка. Загальний колорит вистави формує специфічне декораційне оформлення: основних модулів двоє – величезний гіпертрофований череп на тлі сцени та кілька розписаних специфічними орнаментами полотен. Персонажі розмовляють подібно до роботів, а їхні рухи нагадують маріонеток: загадковий лялькар на ім’я Доля визначає для кожного з них свою траєкторію, не даючи порушити її межі. Їхні обличчя вибілені, риси акцентовані темною підводкою: гіпертрофовані, стилізовані, немов у коміксах. Деякі з них відверто нагадують покійників, деякі – штучно «оживлені» за допомогою рум’ян. Гамлет, натомість, не має гриму на обличчі, вбраний в суворий за кроєм чорний костюм. Він здається єдиним «цивільним» серед неформального королівського двору. Зовнішність всіх героїв, окрім нього, узагальнена,  підігнана під єдиний шаблон без індивідуальних рис. Обличчя Гамлета залишається чистим, він не приєднується до «вибіленої» родини, прагне залишитись самим собою. Суперечки з Гертрудою, Клавдієм, Полонієм, гострі зауваження решті царедворців нагадують боротьбу з привидами: живий намагається розігнати мерців зі старовинного замку. Але хто кого переможе? Подібні до примар родичі Гамлета здаються віддзеркаленням його власних страхів й сумнівів. 
Образ декораційного черепа можна трактувати по-різному: узагальнений образ смерті; своєрідний символ сенсу людського існування; череп Йоріка, з яким розмовляє Гамлет, і який являється специфічним образом його внутрішнього роздвоєння. У черепа на сцені відсутня щелепа, це ще сильніше наближує його образ до описаного в шекспірівському тексті Йоріка. Гамлет заздрить Йорикові і захоплюється ним: адже блазень мав право скільки завгодно жартувати з вельможних осіб, гротескно викривати грішність королівської пари, дотепно характеризувати політику Данії… Блазень не повинен заганяти себе у гранки дозволеного, для нього не існує морально-етичних обмежень, якими скуті інші придворні. В образі блазня – ось так він поставатиме перед ворогами. 
В сцені на цвинтарі описуються різні черепи, власники яких прожили абсолютно різні життя, мали різні мрії, досягли різних цілей. І в той же час кожен з них міг бути абсолютно іншим, прожити не так. Підсвітка черепа з різних боків створює різкі анатомічні гримаси, здається, ніби кістяк мімічно реагує на ситуації, що виникають. В деяких сценах череп прикривається напівпрозорим синім полотном. Він просвічується, але вже не виступає таким активним, майже самостійним елементом – ніби з-за туману спостерігає за персонажами. Його поява завдяки підсвітці здається раптовою: в мить, коли, здавалося б, тематика смерті й помсти відступає для Гамлета на другий план, він зненацька «висвічується» – якась ситуація змушує його знову згадати про них. 
Рівносильно до нього виступають декоративно розписані полотна, які формують складну атмосферу придворних інтриг й шпигунства. Орнаменти на них здаються об’ємними, при змінах кутів та інтенсивності освітлення вони ніби рухаються. Проекційні зображення різних станів природи доповнюють загальну картину сценобудови, утворюють різкий контраст з об’ємними конструктивними елементами. Зображення портретів королівської родини та придворних нагадують старовинні карти, такі ж самі зображення надруковані на костюмах персонажів. Фігури акторів ніби виростають з декораційних полотен, об’єм виникає з площини. Гамлет й Офелія утворюють до них живий контраст: темне вбрання, відсутність надмірного білого гриму відділяють їх від решти персонажів. Протистояння реальний Гамлет – намальована королівська родина загострює конфліктність вистави, демонструє прірву між владою і народом, до якого причисляє себе Гамлет. Офелія, божеволіючи, стає подібною до решти – обличчя покривається «мертвим» гримом. 
Трагічна розв’язка здається цілком природнім вирішенням численних проблем, наголошених творцями вистави: помста за смерть батька переплітається з руйнацією власних страхів, уособленням яких стало оточення. Знищуючи страхітливих привидів, він знищує себе – адже страхи та сумніви є невіддільною частиною особистості. Хто не боїться – той не живе. Боротьба за власні примарні ідеали зробить його героєм в очах не багатьох однодумців, і божевільним в очах решти суспільства. Зрештою, Гамлет займе гідне місце серед черепів, які він нещодавно роздивлявся. Але чи переміг він свій найбільший страх – залишитися ніким, так і не стати особистістю? На це питання кожен глядач має відповісти сам.  


2106 раз прочтено

Оцените содержание статьи?

1 2 3 4 5 Rating: 5.00Rating: 5.00Rating: 5.00Rating: 5.00Rating: 5.00 (всего 9 голосов)
comment Комментарии (0 добавлено)
Популярные (за день)
Комментируемые
Рекомендуемые
Команда УГП
image

Egor Tilpunov


Reviewer. Специалист по dark ambient