header04 forumhead02 forumhead03 logo

Главная | Сделать домашней | Добавить в избранное
Поиск по сайту   Расширенный поиск »
        
Разделы

Архив
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031

Рассылка
Подписаться на рассылку:

Опрос
Что нового не хватает порталу для того, чтобы стать более удобным и интересным?
Много новых материалов
Интеграции с социальными сетями
Новий дизайн и структура
Новых посетителей и коментаторов
Меня все устраивает, ничего менять не надо
Результаты
Все опросы



email Отправить другу | print Версия для печати | comment Комментарии (0 добавлено)

ВІЙ. 20 років: про готику, творчі плани та... порно

Maryna Evilly on Февраль 07, 2011

Є на українській музичній сцені одна загадкова та містична своєю назвою команда. Провела вона в творчості не багато, ні мало - цілих 20 років. І сьогодні, на честь такого солідного ювілею, гурт ВІЙ дає концертний тур містами України та розказує Українському Готичному Порталу про свій цікавий творчий шлях, готику та багато іншого.

Далекого 2003 року, 27-го лютого, коли готичний рух в Україні лише набирав своїх обертів, в студію телеканалу 1+1 на запис передачі "Остання Барикада" були запрошені головний ідеолог gothic.com.ua Віталій Stranger та гурти КОМУ ВНИЗ, ВІЙ, ВІНКИ та AUDI SILE. Того ж дня учасники ВІЯ і дізналися, що створюють вони саме готичну музику. Скажіть, як змінилось ваше музичне життя після того, як Віталій Stranger назвав ВІЙ готами? Музика, тексти, сприйняття себе. Чи стали ви цікавитись більше готичною музикою та субкультурою?

Дмитро Добрий-Вечір, лідер гурту ВІЙ: Ну, якщо чесно, я музикою не дуже цікавлюся, а тим більше субкультурою. Мені якось байдуже, що відбувається, які стилі змінюються чи не змінюються. Вдома я взагалі слухаю джаз, народну музику. Ну і в принципі все. Рок-музику я не слухаю, вона мені вже не цікава як така, сама по собі. А змінилось чи не змінилось моє життя? Ну дійсно так. Я почав якось аналізувати нашу творчість. Так, пан Stranger мав певну рацію тому, що дійсно є деякі елементи і навіть підхід взагалі до музики, підхід до життя - як я собі його уявляю. Десь він таки є трохи схожим. Субкультура? Я не дуже сприймаю це визначення. Тому, що є культура і є не культура. Субкультура - це теж культура, так. Але вона "суб-". А чому вона "суб-"? Я не знаю. Мені здається, що визначати самому для себе що ти граєш - це нецікаво і взагалі це така справа, яка не відповідає сьогоднішньому нашому якомусь відчуттю життя і так далі.

Виступ на "Дітях Ночі 2" (2005)Ну і якщо чесно... Якщо чесно, відверто сказати, то дійсно, коли я дізнався, що наша музика тяжіє до готики - я почав трохи слухати її. Я зрозумів що пан Stranger мав на увазі. І десь відсотків на вісімдесят чотири я з ним погоджуюся  (сміється).

Що стосується музики, текстів, сприйняття себе. Про сприйняття себе я вже пояснив. Мені здається взагалі, що людина я така сувора, трохи вільна, я дуже рідко посміхаюся. У мене взагалі до людей ставлення таке трошки, ну не можна сказати, що звисока, але зверхнє. Я, по-перше, не дуже люблю веселих людей. Тому що веселі люди мене дратують. Не тому, що я сам по собі невеселий, а тому, що мені здається, що коли людина весела, значить їй добре, правильно? Є ж багато людей, яким не добре. Їм нема чому посміхатися. Це вже я якусь фігню кажу, жартую в принципі (сміється). Ну життя не змінилося, але я почав вже більш якось так свідомо аналізувати нашу музику.

Сергій Little Литвинюк, директор гурту ВІЙ: В данном случае, если смотреть, что Виталик обратил внимание определенной части готической субкультуры на то, что мы готы...

Дмитро: (перебиває)

Давай казати готичної культури! Субкультура - це неправильно, це визначення якесь воно не таке...

Сергій: Некоторые представители субкультуры открыли для себя...

Дмитро: Культури! 

Сергій: Культуры.

Дмитро: Та нема субкультури! Є культура. Людина або культурна, або не культурна. Нема субкультурної людини.

Сергій: Открыли нашу музыку и стали нашими поклонниками. Вот, в данном случае, такой месседж Виталика, я думаю.

Певно, що саме так є. Йдемо далі. Ваш гурт не збирає стадіони в масовому значенні цього слова, хоча за 20 років здавалося б вже мало вирости не одне покоління прихильників. Як ставитеся до своєї популярності? Бували моменти, коли хотілося стати "ближчими простому люду" та піти заробляти музикою на життя? Чи все ж таки приємніше мати ВІЙ в якості хобі - щоб не набридало щодня концерти давати? 

Дмитро: Ну, по-перше, були моменти, коли ми збирали невеличкі, але стадіони. Не у Києві, але таке було. І, якщо чесно, якщо ми зараз, наприклад, кудись поїдемо - там у Надвірна, або місто Болехів, там де ми збирали стадіони невеличкі - ми знову їх зберемо. Справа в тому, що стадіони - це не показник. Кіркоров теж збирає стадіони, напевно. Правильно? І хто там ще у нас є такий популярний? Алла Пугачова. Вона велика співачка. Я ж нічого не кажу - вона збере стадіони. Але ж це зовсім інші речі. Мені здається, що якщо вже людина збирає стадіони, то вже, як ви казали, не субкультура, то вже поп-культура. Це зовсім інші речі.

По-друге, що стосується прихильників. Старі прихильники є і їх багато. Нові прихильники теж є і їх теж багато. Звичайно, що якщо, наприклад, з України зібрати усіх наших прихильників, то можна було б заповнити стадіон "Динамо". "Олімпійський" напевно ні. Стадіон "Динамо"  - то точно.

Що таке популярність? Популярність - це коли твої пісні ходять наспівують, кожен на вулиці - двірник, якийсь таксист, або проститутка на Окружній, або школярі. Мені приємніше, коли люди приходять на концерт і співають з нами наші пісні. Таке весь час відбувається. Хай там, наприклад, ми поїхали у клуб якийсь, де зібралося 150 людей, але вони всі наші пісні знають та співають. От ми були на фестивалі у Литві (фестиваль Menuo Juodaragis 2010, www.mjr.lt - прим. автора) і там стояли люди, в принципі не українці - литовці, трошки білорусів - вони стояли з нами і співали наші пісні на концерті. Це популярність чи не популярність? Якщо там якийсь сантехнік Вася мою пісню не знає - ну нічого страшного. А "ближчими простому люду" - це якому? Тим, хто у шахті сидить? Чи тому, хто там на Майдані під прапорами стояв? Не знаю. Ну ми до них якщо наблизимося, то нормально. Якщо вони і будуть відчувати нашу творчість якось там до себе близькою. Або ми будемо їх відчувати. Справа в тому, що ми музику робимо для простого люду - не інтелігенції, не для нафарбованих в різні кольори готичних дівчаток. Ні. Справа в тому, що от чому мені тоді здалося дивним це порівняння з готикою? Тому що, як мені завжди здавалося, готична культура і взагалі готична музика - це музика елітарна. Що це музика, яка в принципі, як кажуть, не збирає стадіони. Або збирає стадіони таких самих готів. Але токар з заводу Mercedes, або BMW, або Nestle - вони не підуть на стадіон слухати, наприклад, там Rammstein той самий. Хоча Rammstein - то не зовсім готика, але все одно. Тому це таке спірне питання.

А хобі чи не хобі - це запитання взагалі якесь таке дивне. Тому що, якщо чесно, я окрім музики вже 20 років нічим не заробляю. Тому казати, що це хобі... Я заробляю тільки музикою. Багато, чи мало. Можу там заробити 300 доларів на місяць, а можу заробити там 3000 на місяць, а можна і 50 - за півроку. Але все одно я не буду казати, що я живу тільки за рахунок цих заробітків, але в принципі я більше нічим і не заробляю. Я можу багато чого робити, але це єдине... Ну може ще трошки звукорежисурою. Це побічний у мене такий напрямок.

Щоб не набридало щодня концерти давати... Ну, по-перше, воно не дуже набридає. Щодня концертів нема. Були періоди, коли там у нас концерт кожен тиждень був. Ну що - нормально, головне щоб здоров'я вистачало. Ми ж граємо для людей, в принципі. Хочемо бути їм близькими. Чим буде більше концертів, тим більше ми будемо до людей наближені.

Сергій: Я хочу сказать по поводу концертов. Мы сейчас в таком состоянии, скорее душевном, или там идеологическом - мы не на все концерты соглашаемся. То есть, можем себе позволить выбирать, на какой площадке работать, на какой - не работать.

Дмитро: Якщо чесно, якщо відверто - ми більше вибираємо де більше заплатять. Але якщо більше заплатять там за політичний концерт в підтримку "Партії регіонів" - ми туди не підемо. Ми можемо піти,наприклад, за якусь хвору дитину безкоштовно виступити - це скоріше буде, аніж в якійсь політичній акції за багато грошей виступати.

Сергій: Да. В данном случае я имел ввиду, что мы еще можем себе это позволить.

Славко Малюгін (КОМУ ВНИЗ) та Дмитро Добрий-Вечір (ВІЙ)Ви тісно дружите з гуртом КОМУ ВНИЗ. Ніколи не хотілось запустити якихось спільних проектів? Не просто переспівувати чи робити кавери на пісні один одного, а зробити щось нове разом. Альбом наприклад. Можливо не всім гуртом, а з окремими музикантами, якісь сайд-проекти, щось зовсім інше.

Дмитро: Таке складне запитання. Ну, по-перше, тісно дружите з гуртом КОМУ ВНИЗ. Ну я тісно дружу з Літлом, тісно дружу з Середою, тісно дружу з Малюгіним. Зі Степаненком ми скоріше не тісно дружимо, а тісно спілкуємось. Разіна я бачу там раз на 5 років. Тобто, я скоріше дружу з особистостями, а гурт мені просто подобається. Я співчуваю їх творчості, вони співчувають моїй творчості. Ми один одному подобаємося. Андрію, наприклад, подобається наша музика. Нам подобається їх музика. Мені подобається. А що стосується проектів - перший раз ми про це заговорили, коли Середа збирав гурт КОМУ ВНИЗ і ще не було басиста. І я типу мав бути басистом. От і ми з Андрієм хотіли робити таку сумісну творчість, спільну. Але потім з'явився Степаненко. Ну і він хороший басист, все нормально. Він там підійшов, він директор, чи як то називається - продюсер. І слава богу. Тому, що якщо б ми були разом з Середою, то напевно вже не було б ВІЯ - це погано. І тим більше я не думаю, що ми б там багато часу провели разом, бо коли дві особистості разом - дуже рідко коли з цього виходить щось добре. Тому слава богу.

Але якщо серйозно, то проекти... ну, як сказати... Раніше ми коли зустрічалися, сиділи і думали - так, блін, треба щось зробити разом. Ну потім це вже переросло в кавери. Але колись я приніс Андрію музику, казав "Андрюха, зробиш текст?" - "Так, зроблю". Я так думаю, що пройшло років 10, може трошки менше. Потім ще я йому давав: "Будеш?" - "Буду". Ну це не тому, що Андрюха не може, а тому, що дай бог йому і зі своєю творчістю розібратися, а мені - зі своєю. Але я так думаю, що все ж таки буде. В мене така надія є, вона мене не залишає. Тому якісь сайд-проекти будуть.

Сергій: На самом деле существует такой проект, как совместный сплит ВІЙ и КОМУ ВНИЗ, который должен был выйти еще в прошлом году, но по некоторым причинам и обстоятельствам не вышел.

Дмитро: Ні, це не той проект. Ти маєш на увазі той проект, де на одному диску будуть пісні КОМУ ВНИЗ і ВІЙ. Це не то все.

Сергій: Хорошо, отвечу. Вот скоро у нас появится хутор в Карпатах, привезем туда КОМУ ВНИЗ и ВІЙ, запрем на месяц и тогда что-то получится.

Дмитро: Може. (сміється) Ну я б хотів-би, якщо чесно. Я не знаю, як Андрій, але в мене таке бажання є. Єдине що до цього треба якимось чином дійти і час знайти. А ми з Андрієм спілкуємося там раз на півроку. Ні, ну може трошки більше - раз на два місяці, на три бачимось. А це треба сісти... цим треба зайнятися. Знайти час, можливість. А часу нема ні в нього, ні в мене.

Від легенд українських перейдемо до легенд більшого масштабу. Хотілося б попрацювати на музичному полі з кимось з легенд світової schwarze-сцени (dark-, gothic-)? 

Дмитро: Якщо чесно, я не дуже розумію що таке schwarze-сцена. Dark-, gothic- я розумію. Ну не знаю. На цьому ж фестивалі в Литві ми працювали. Там була англійська команда SOL INVICTUS - в принципі вони ж там є легендами. Тому можемо вважати, що ми з ними працювали. А такого спеціального намагання, бажання... Ну може, не знаю. Я б з більшим задоволенням попрацював би з Томом Уейтсом, Цезарією Еворою, може. Може з Бреговичем. З Моррісоном - але ж, блін, Моррісон помер.

Дійсно, дуже шкода Моррісона. Але ж ви певно й так не сидите на місці. Якими новинами з розряду "гарячих" можете порадувати своїх прихильників?

Дмитро: В мене є товариш в Аргентині, музикант. Звуть його Габі Кардозо. Ми з ним робимо такий проект - я надіслав музику, він написав на цю музичку іспанський текст, іспанські вірші. Я зараз ці вірші перекладаю на українську мову. Українською мовою буде співати Габі Кардоза, а я буду співати іспанською мовою. Потім він мені надішле записаний трек вокальний і я йому надішлю свій записаний трек вокальний - там зведе, а я тут зведу. Потім, звичайно, я вже заспіваю українською, він заспіває іспанською. Тобто, буде такі чотири варіанти. Ну я не знаю наскільки це буде... Який внесок у світову культуру ми з ним зробимо, але мені здається, що буде цікаво. Тому я думаю десь до початку березня, що два варіанти точно будуть готові - там, де він буде співати українською, а я буду співати іспанською. Єдине, що це не зовсім буде ВІЙ, бо це наш з ним такий спільний проект - Київ-Буенос-Айрес. Музиканти наші будуть напевно, що... ні, музиканти наші будуть приймати участь - тому що все одно мені ж треба буде з гітаристом зіграти, з барабанщиком там, може ще щось ставити. Я думаю, що буде цікаво.

Вже з нетерпінням чекаємо. Такий експеримент не варто пропустити. А розкажіть який концерт за всі 20 років існування гурту запам'ятався найбільше і чим саме. Не обов'язково один, можливо ви кожен концерт запам'ятовуєте на все життя.

Дмитро: Я пам'ятаю був концерт на початку 90-х років, називався він "Рок проти комунізму". Був на Майдані Незалежності - такий, типу фестиваль. Він продовжувався два дні. Там було багато виконавців з України, в принципі це рок-концерт був, не попсовий, а рок. Ну і як тоді водилося, ми перед концертом трошки випили і наш гітарист Ігор Хірург, який Лемешко, скинув там - наприкінці нашого виступу - скинув в зал гітариста Льотчика. Ну там були такі бетонні плити. Люди його підхопили, на ручки взяли того Льотчика, все було добре. Ну і на наступний день ми виступали - той самий концерт і там Хірург знову почав ловити по сцені Льотчика. А Льотчик вже научений і втік. Хірург розігнався, а в Хірургу там було майже сто кілограмів, розігнався і стрибнув замість Льотчика. Ну думав, напевно, сподівався, що його спіймають. А люди розступилися і Ігор всією своєю вагою на ті бетонні плити з двометрової висоти сцени гепнувся. Ми його знайшли десь рівно через годину після концерту, він лежав під сценою - під сценою, мається на увазі вже всередині сцени, там, де ці всі конструкції. В нього була переламана нога. Зламала людина ногу. Мені тоді так запам'ятався той концерт - я зрозумів, що стільки пити перед концертом не можна. Зараз ми взагалі не п'ємо. Ну от... А ще що запам'яталося? Та концертів було стільки, щоб запам'ятати щось таке... От це я пам'ятаю, бо це по нам так вдарило - Ігор потім їздив півроку з милицею, виступав - виносили стілець, потім виходив Ігор з милицею, сідав, милиця ставилася, або клалася на підлогу, потім виносилася гітара, давалася Хірургу і Хірург грав. Ну от, до речі, схожа ситуація потім була з Льотчиком, який стрибнув з третього поверху і теж зламав дуже сильно одну ногу. Ну це вже було через років, напевно, 10-15 після того. Ні, років 10 пройшло. І теж саме було - він виходив на милицях, сідав, йому виносили гітару. Тож у наших гітаристів є така традиція.

Сергій Little ЛитвинюкСергій: Мне запомнился концерт, я еще не работал менеджером группы ВІЙ, а был так сказать даже не знаю кем я был... Короче, была презентация первого переиздания нашего первого альбома на CD в клубе "Остання барикада". Я тогда отвечал от прокатной компании за звук. Ну и в рамках презентации, естественно, стоял где-то в уголочке, наблюдал, как звучит то, как звучит это. И заметил одну интересную картинку, которую до и после не встречал - хотя может быть когда-нибудь и увижу. Во время исполнения песенки "Очі відьми" там где-то в уголочке сидела такая пани вся из себя, пани средних лет интеллигентного вида и под эту песню занималась мастурбацией. Меня это в принципе поразило. Может быть я не прав, но вот это...

Дмитро: Літл, тобі порнуху треба дивитись просто, там багато такого буває.

Сергій: Да, но не под "Очі відьми" ж...

Дмитро: А чому ні? Дуже еротична, сексуальна пісня.

Сергій: Так. Это реально вот это меня поразило очень... в хорошую сторону.

Дмитро: Слухай, мені чомусь завжди було не зрозуміло... Мені здається, що така традиційна готична музика вона взагалі позбавлена всякої еротики. Сексу, еротики. А як же музика без еротики? Може я щось не розумію? Але коли дивишся на тих дівчат, або співачок готичних - ну блін, щось не хочеться їх. Серйозно.

Сергій: Та то вообще спивачок не хочется.

Дмитро: Ні, іноді співачок хочеться. Є такі співачки, яких хочеться, Літл.

Сергій: Главное, чтоб не спиваков. (сміється)

Дмитро: Співаків ні.

Так шкода переривати таку прекрасну розмову про високе, але давайте повернемось до вашої музики. Ніколи не було думок співати іншими мовами (російською, англійською, інше)? Наприклад, щоб виходити на міжнародний музичний ринок.

Дмитро: Як я тільки що вже розказав, буде проект з аргентинцем - українська та іспанська мова. Англійською і німецькою - не цікаво. По-перше, англійської дуже багато. Якось не цікаво. В нас мелодика українська, мелодика нашої музики - така тавтологія, так скажемо - вона українська. Я навіть не можу собі уявити, щоб вона співалась якоюсь там... російською, тим більше. Це взагалі ні в якому випадку, це принципово. Англійською може бути. Але навіщо? Ніхто ж не буде розуміти про що ми співаємо. Тим більше німецькою. Іспанська - це просто такий проект, як експеримент. Тим більше, що мелодійність іспанської мови і мелодійність української - вона подібна.

Мені не цікавий міжнародний музичний ринок. Мені цікава наша ненька Україна. Мені цікаві наші українці - я для них співаю. Якщо музика нашою мовою, українською, буде комусь цікава на міжнародному музичному ринку... То і слава богу. Мені не цікаво. Як то кажуть - мені байдуже це. Я роблю музику для України. 

Зрозуміло з мовами. Йдемо далі. В наш час тотального музичного піратства ви славитесь як гурт, що сам вільно роздає свою музику, в тому числі і на піратських ресурсах. Що спричинило таку поведінку? Зовсім немає надії на успішний продаж своїх пісень чи це хитрий маркетинговий хід, що дозволяє заробляти більше на концертах?

Дмитро: В принципі запитання хороше. Але друга частина питання - не те, щоб просто незрозуміла... Просто не перший раз нам такі питання задають і якщо чесно, то трошки вже задовбало відповідати. Запитання - зовсім немає надії на успішний продаж своїх пісень? Ну чому ж немає, якщо воно продається? Просто є люди, які не можуть дістатися до наших дисків. Просто тупо не можуть. Це перше. Я вже, якщо чесно, років 5 чи 6 я взагалі не купую диски. Тому, що в мене моя кімната, де я живу, квартира, вона була б завалена сідюками, дівідюками і різним таким лайном. Вінілом - у мене там антресолі ним забиті. Ну з сіді, добре, вийняв їх з цих коробок, поклав їх у гаманці по 40 штук, а коробки запхав на антресолі теж. Менше вже стало. Всю музику, яку я слухаю, я качаю з інтернету. Я качаю те, що я хочу. Не те, що мені там дають, а те, що я хочу. В мене там багато є... Ну що розповідати, ви там самі все знаєте. Тому це просто ще один засіб розповсюджувати свою музику.

Хитрий маркетинговий хід, що дозволяє заробляти більше на концертах... Щось таке заумне. Просто якщо взяти, наприклад, засіб заробляння грошей в нас і засіб заробляння грошей музикантів закордоном - ну традиційно так - то вони відрізняться до навпаки. В нас музиканти заробляють концертами, а диски для того, щоб їх більше знали. Щоб реалізувати якось там свою творчість. Закордоном навпаки - вони роблять концерти, або тури для того, щоб купували їх диски. І нічого такого хитрого в тому, що ми робили, немає. Просто ми захотіли викласти. Може це такий дух протиріччя. Наприклад, випускає хтось диск, якийсь там виконавець Вася з Конотопу - випустив він диск. І він же не хоче викладати в інтернет. А його питаєш - чому ти не хочеш в інтернет викласти? Так то ж не будуть купувати мої диски! Можна подумати, що і так будуть купувати. Їх все одно ніхто не буде купувати. Його диски. Наші - купують. Тому у нас, наприклад, і перший, і другий, і зараз буде вже четвертий альбом... Перший - взагалі 5 накладів. Другий - два наклади, може будемо ще третій робити. Зараз цей тираж, що ми зробили третього альбому, будемо ще один. Тобто, ми не залежимо від того качають нашу музику в інтернеті, чи не качають. Тобто, я вважаю, що це запитання - воно провокаційне, але нерозумне. Вибачте.

Сергій: Значит так получилось, что мы в интернет пришли одни из самых первых в Украине. Я имею ввиду из музыкантов. Поэтому, мы в общем-то...

Дмитро: Ти маєш на увазі, що ми перші виклали?

Сергій: Нет, я скажу. Вообще в принципе в интернет.

Дмитро: А, сайт у нас перший.

Сергій: Да. И я думаю, что мы одни из первых выложили все наши альбомы еще в начале века, когда никто и не знал, что такое MP3. Поэтому это наша позиция. Почему пиратские сайты? Мы с ними дружим. Мы сторонники. Я считаю, что сейчас законы в связи с сильным распространением интернета, в частности закон об авторском праве, устарели. Все равно наживаются лейблы, а не музыканты - как тут не смотри. Поэтому это наша позиция. Второй вариант, если взять сугубо с коммерческих вариантов - давно уже просчитано, что люди, покупающие компакт-диски и качающие музыку - это совершенно разные категории. Пример - это наш последний альбом, который мы за неделю до релиза выложили в интернет. По продажам, а я напомню, что мы издали сами, не воспользовались никаким лейблом, прошло полгода и полтиража уже продано. Для интересующихся - тираж 2000, для Украины это чуть-чуть больше среднего. Поэтому никаких целей, кроме как того, что мы живем в интернете и по его законам - мы выложили и никакой подоплеки тут нет.

Дмитро: І ще є один нюанс такий. Перші 5 дисків, наприклад. Коли хтось купив - вони через день будуть вже в інтернеті. Так краще ми самі...

Сергій: А, да-да! Кстати, по поводу маркетингового хода. Возможно, это все-таки подсознательно на нас подействовало, когда мы решили не сотрудничать ни с одним лейблом, а работать сами. Когда мы презентовали наш трибьют-альбом в Луцке ("Очі відьми", 2007 рік - прим. автора) - туда повезли первые диски продавать. Утром, по возвращению в Киев, я залез в интернет - на всех торрентах уже был этот диск. В данном случае, возможно, подсознательно это сыграло, что все равно...

Дмитро: Краще ми самі все це зробимо, аніж хтось інший.

Сергій: И во-вторых по поводу пиратства - это практически наша гражданская позиция.

Дмитро: Так, я посібник піратів, бо я накачав вже стільки музики, що, блін, мене вже посадити певно треба. Тебе теж, Літл. (сміється)

Обов'язково так і запишемо - посібники піратів. Але знаю, що окрім піратства у вашому житті ще й містики вистачає. З такою назвою гурту логічно так вважати. Наскільки сильно містика присутня в житті? Розкажіть кілька страшних історій.

Сергій: Трудно сказать насколько это мистично, но с группой ВІЙ у меня в общем-то связана вся жизнь, хотя я с Димой познакомился...

Дмитро: Майже вся. Ти певний час був без нас.

Сергій: Наверно, да. Но не важно. Был у меня период в жизни, когда я жил в городе Санкт-Петербург, у меня там не совсем хорошо сложилась жизнь. И на определенном этапе жизни я хотел покончить жизнь самоубийством. И так как трезвому это было страшно сделать, я решил пойти напиться и совершить это дело. Ну и пошел я в один клуб. У меня был с собой плеер с кассетой группы ВІЙ. Я попытался ее послушать, при этом накидываясь алкоголем. Плеер сломался. Я подошел к знакомому бармену, попросил - вот поставь-ка кассетку на всю громкость. Он поставил на всю громкость кассету, я слушал, слушал, уже пьяный расплакался и решил жить. Наверное, группа ВІЙ спасла меня от непродуманного шага. Не знаю насколько это мистика.

Дмитро: Коли помру - поставиш мені пам'ятник.

Сергій: Обов'язково.

Дмитро: Я згадав одну ситуацію. У нас є пісня, називається "Фокстрот Льотчик". Пісня про те, як людина впала... напилась і пішла до куми. Напився і пішов впав з балкона. А потім прокинувся у морзі, на столі. Лікарі подумали, що він мертвий. Поклали його на стіл, хотіли вже розтин робити, а він прокинувся. І вони перелякалися. От така пісня. Ми виступили з цією піснею, перший раз її була прем'єра, до речі, у клубі "Барикада". У пісні не було назви. При чому це точно, всі це знають, чи тут якийсь збіг - я не знаю. Не було назви. Потім ми побухали, посиділи і наш гітарист Льотчик, поїхав до свого друга Чіні, з групи "Жаби в дирижаблі". Вони там щось додали - щось там допивали. Ну і потім, як я вже розказував, він випав з третього поверху. Зламав ногу. Ну слава богу, що він не потрапив у морг, але в принципі це було таке співпадіння. І після цього пісня називається "Фокстрот Льотчик". На честь нашого гітариста Льотчика. Не знаю чи містика... Напевно, що містика. Тому, що ситуація була подібна одна до одної.

Виступ на "Антонич-фест" (2009)Дійсно містичні історії. Цікаво. І на завершення нашої розмови дуже б хотілося на останнє питання щоб відповіли всі учасники гурту, тому воно таке - колективне. Скажіть, наскільки змінив ваше життя гурт ВІЙ? Це можуть бути як якісь дрібниці, так і глобальні зміни навколо.

Дмитро: Є що? Є в мене музика і є в мене сім'я. І все. З ВІЄМ у мене, я маю на увазі з гуртом ВІЄМ, в принципі пов'язана половина мого свідомого життя. Я сподіваюся, що ще далі буде так само. От. А що стосується музикантів, ну то запитаємо їх.

Сергій: Если взять меня, то там два аспекта есть. Первый - персональный. Придя на работу в группу ВІЙ я наконец-то нашел себе в жизни ту профессию, о которой, наверное, всю жизнь мечтал. До этого я 15 лет ходил неприкаянный, пытался, чем бы себя занять. Сейчас в принципе то, чем я занимаюсь - это мое.

Дмитро: Прийшов Літл і сказав - Добрий-Вечір, хочеш зробимо сайт гурту? Я казав - Літл, а що таке сайт? Ну, каже, така фігня в інтернеті, сторінка типу. Будуть всі ходити і дивитися. Ну, кажу, зроби. І від того Літл став веб-дизайнером.

Сергій: А потом - менеджером.

Дмитро: Ну менеджер - це таке. А ти ж займаєшся в принципі чим? Тим, що робиш сайти. Правильно?

Сергій: Наверное, да.

Дмитро: Ну і от. Менеджер - це таке, знаєш. Менеджер, не менеджер - ми ж з тобою друзі, тому бути менеджером у друга - це таке. Як кажуть, справа не дуже вдячна.

Сергій: Вообще, с друзьями работать тяжело. А аспект второй, как бы жизненный. На самом деле я знаком с ВІЄМ, с лидером ВІЯ, еще задолго до появления группы ВІЙ. Скорее всего, что это в общем-то как-то связано...

Дмитро: Скільки ми з тобою колись випили, коли ти пив...

Сергій: Мистично, наверное, нас вместе соединило и я даже думаю, что от меня это не зависит. Как-то есть и есть. Но повлияло сильно и жизнь менять не хочется.

Дмитро: А якщо запитати у всіх учасників гурту... По-перше, двоє померли вже. Льоша Кардинал був у нас гітаристом. Він помер. Барабанщик помер. Причому я думаю, що якщо б там Салман не грав у нас на перкусії, то напевно він потім не грав з Фомою в групі МАНДРИ. Ну там багато таких штук.

Сергій: А, и еще скажу в данном случае не мистическое, а случай из жизни. Допустим, вот встречаешь многих музыкантов, которые работают в разных группах, например, первого барабанщика ВІЯ, который сейчас работает в GREEN GRAY - сижу, смотрю как он играет и вижу школу ВІЯ, виевские сбивки там и все такое. То есть человек, который получил свой первый профессиональный опыт в группе ВІЙ на всю жизнь оставил в себе печать нашей школы. Это приятно.

Дмитро: Тут ще один момент є. Він коли прийшов до нас - був молодим барабанщиком. 19 чи 18 років йому було. Класний такий барабанщик, але він був такий навіжений. По-перше, він слухав тільки метал, грав настільки багато - у нього там на один такт було 80 ударів! Весь час казали - Юрко, не грай так багато, ти хочеш, щоб люди подумали, що у нас поганий барабанщик? Чим кращий барабанщик, тим він менше грає. Ну це таке. Але після нас він пішов у церкву, він одружився, він почав носити якісь костюмчики, він навіть якісь передачі релігійні по телебаченню вів. Ну потім він вже знов - щось помінялося в нього, він вже став нормальною людиною і зараз вже грає в GREEN GRAY. Ну от така от історія. Але головне, що він після нас пішов у церкву. В тому щось є.

Леся Рой: Вій впливав на мій світогляд з дитинства: замість дитячих казок батько читав мені Гоголя і турецьку казку про відрізану голову. Тож, зустрівши справжнього живого Вія, я попросилась до його ватаги. Від гри у ВІЇ отримала очікуване – музичний досвід, і неочікуване – спровоковане Добрим-Вечором захоплення босановою. Тепер співаю іспанською та португальською. Розширення музичної свідомості: Добрий-Вечір – вигадливий аранжувальник. Коли для запису був потрібен скрипковий оркестр, я запропонувала традиційно – клавіші. Він не погодився, сказав: "Награй на скрипці усі партії по черзі." Я ледь не здуріла, але вийшло цікаво.

Олександр Гросман: В першу чергу завдяки ВІЮ змінилося на краще моє розуміння музики, як в цілому, так і в окремих деталях - створення аранжувань, розвиток мелодичної лінії тощо. До того ж участь в гурті дозволила мені пограти разом з чудовими музикантами, за що я вдячний долі, і, звичайно, Лесі Рой, яка колись запропонувала Доброму-Вечору мою кандидатуру. А оскільки музика - велика і головна частина мого життя, то можна сказати, що ВІЙ вплинув на нього сильно і позитивно.

Микола Родіонов: (схопився за голову і сказав) ОЙ!

Дмитро Крузов: Як мінімум, в моєму житті залишилось менше часу на всі інші справи. (посміхається)

 

ВІЙ - 20 роківНинішній склад гурту:

Дмитро Добрий-Вечір – тексти, музика, головні співи, басова гітара, акустична гітара, комуз;
Дмитро Крузов – електрична гітара, акустична гітара, додатковий спів;
Олександр Гросман – електрична гітара, акустична гітара, додатковий спів;
Микола Родіонов – барабани;
Леся Рой  – скрипка, флейта, клавіші, додатковий спів;
Сергій [Little] Литвинюк – директор;
Анастасія Климова – звукорежисер.

Офіційний сайт - www.viyfrom.kiev.ua

Анонс київського святкування 20-річного ювілею ВІЯ - http://gothic.com.ua/Events/Announcements/1396.html



4250 раз прочтено

Оцените содержание статьи?

1 2 3 4 5 Rating: 5.00Rating: 5.00Rating: 5.00Rating: 5.00Rating: 5.00 (всего 37 голосов)
comment Комментарии (0 добавлено)
Популярные (за день)
Комментируемые
Рекомендуемые
Команда УГП
image

Svetlana Midnight


Корреспондент в г. Хмельницкий (пробный период)